Пам’яти Бориса Матющенко – Лицаря честі і гідності
Дитинство Бориса Матющенка припало на воєнне лихоліття, голодовку 1946-1947 років, а його дідам і батькам довелося пережити ще страшніші трагедії в історії України – штучні голодомори 1921-1923 pp. і 1932-1933 pp. Тому, відчуваючи свій особистий священий борг перед жертвами Голодоморів, він дослідив ті події, котрі раніше замовчувалися, глушилися фанфарами компартійної пропаганди, яка трубила на весь світ про небувалий розквіт українського народу в «братній сім’ї» народів СРСР, замовчуючи, що тільки під час Голодомору 1932-1933 pp. загинуло понад 10 мільйонів українців, та видав у співавторстві книгу «У жорнах Голодоморів».
В часи горбачовської перебудови він серед перших подав голос на захист української демократії. Це засвідчило про громадянську позицію Бориса Олександровича, його патріотизм, небайдужість до долі рідної землі. Борис Олександрович відзначався також знанням душі селянина, вмінням «розговорити» абсолютно незнайому людину, яка уже через кілька хвилин буквально готова сповідатися перед ним.
«Таку позитивну рису має навіть не всякий священик», – як писав про нього Юрій Мицик, протоієрей УПЦ Київського Патріархату, завідувач відділом пам’яток княжої та козацької доби Інституту української археографії та джерелознавства ім. Грушевського НАН України, доктор історичних наук, професор.
Борис Матющенко був принциповою людиною, з активною громадянськоюпозицією, мав мужність бути в 2010 році підписантом «Звернення інтелігенції України» до громадськості і політиків, коли Європейський вибір України став перетворюватись на євразійський.
В 2008 році Б. Матющенко в співавторстві з Ю. Мициком і М. Чабаном видав книгу «Забутою Україною». Але більшу частину його журналістського і людського життя займали журналістські дослідження долі людей, особливо на селі, і в цьому він був неперевершений. Декілька днів тому він переслав мені, так вже сталося, свою останню статю…
З Борисом Олександровичем Матющенко я був знайомий з того часу, як почав займатися журналістикою і став членом НСЖУ, десять років тому. Мене вразили його ерудиція, тонке почуття гумору,його сповненість любові до України, а ще більше почуття справедливості. В моїй пам’яті він залишиться Лицарем честі і гідності.
Борис Матющенко згадував мені, як колишній прокурор області Шуба замовляв йому брехливу статтю про екс-голову Петриківської райдержадміністрації П. Лісного, щоб отримати підтримку преси від відомого журналіста в боротьбі Шуби проти непокірного льотчика. Обіцяв Борису дуже добрий гонорар, пільги і привілї, в тому числі звання «Заслуженого журналіста України» . Але Матющенко не проміняв свою честь і гідість на «30 сребреников». На жаль, ми, громадськість, не встигли зробити це, бо Борис Олександрович, своєю творчістю і принциповістю став дійсно народним журналістом.
Пройшовши через чимало випробувань, які, на жаль, не кінчаються й нині за теперішньої влади, Борис Олександрович Матющенко не втрачав оптимізму і віри в те, що наш народ є і буде, що Україна не вмерла й не вмре!
Пам’ять про Бориса Матющенка залишиться в спогадах героїв його багатолітньої журналістської творчості, в нашій пам’яті.
Вічна вам пам’ять, дорогий друже Борису, нехай земля вам буде пухом.
Василь Сухов,
правозахисник, журналіст
Ошибка в тексте? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции.
