Нікопольські козаки побували у самісінькому пеклі

«Ой, та що ж вони потрібне роблять, окрім того, як на базарі
співають?» – не раз злітали з вуст образливі слова необізнаних нікопольців в
адресу козаків Анатолія Салюка та Віктора Скрипника. Звісно, знаючи добрі
справи співаків із тріо «Микитинці», я не мала право змовчати: «А ви попитайте
у своїх дітей, чи онуків, бо кожному школяреві і студенту Нікопольщини відомі
ці прізвища».

Практично у них немає жодної вільної хвилини, дні і тижні
розписані набагато вперед – репетиції, лекції, фестивалі, зустрічі. Із самого
початку неоголошеної війни на буремному Сході, вони завжди приймають участь у
благодійних концертах на підтримку захисників України, а нещодавно персонально
побували у «чортячому пеклі».

Двадцять сьомого липня
козацько-волонтерська команда у складі Юрія Горобця, Віктора Кобиляцького, Віктора Сараєва, Анатолія Салюка, Віктора Скрипника, Олени Шовкової, Діани
Тарасової, подружжя Анжели та Віталія Манчинських за запрошенням нашого
земляка, кадрового офіцера прикордонної служби, а наразі полковника –
заступника командира батальйону Василя Думанського і завдяки турботі кошового
отамана Війська Запорозького Низового Володимира Євтушенка, вирушивши на
Донеччину, через вісім годин дороги опинилися в розташуванні 53 окремої
механізованої бригади.

«День видався чудовим та
спокійним, ніщо не віщувало лиха. Спочатку був солдатський обід – хлопці
наварили справжнього українського борщу з квасолею, а ми, як і годиться
козакам, приготували куліш, до якого додали салатів із привезених овочів. Потім
нас запросили на екскурсію до бліндажів, так би мовити «опочивалень», в яких
мешкають по 6-7 осіб, але воїни на побутові умови не скаржаться (вони ж
чоловіки), хіба що дуже не вистачає води для звичайнісіньких людських потреб, а
ще хотілося б мати в раціоні трішки більше городини. Дивлячись у бінокль з
тремтінням в руках, ми мали змогу спостерігати за життям табору «наших там
нет». Було дуже боляче бачити, як під промінцями сонця над окопами майорять
чужі прапори. Так як за Мінським договором вогонь відкривати заборонено, козаки
врізали по ворогові піснями, гумором, а дівчата ще й танцями. На прощання,
стискаючи міцно один одному руки, мріяли про зустріч під мирним небом», –
розповів мені Анатолій Салюк.

Та бажана тиша тривала
недовго. Після від’їзду гостей, рівно о 22-00, розпочався шалений обстріл. Під
час нього 53 бригада за останні півроку понесла перші втрати – загинув
тридцятидвохрічний хлопець з Кіровограду Ігор Кушнір, який всього декілька
годин тому, плескаючи в долоні артистам, так радів життю.

Людмила Міщенко
Фото: Юрій Горобець