«Жінка має підкорятися»: дружина садиста з Дніпра розповіла, чому терпіла насильство

© Новая газета

Молода жінка з Дніпра на ім’я Оксана потерпала від насильства з боку чоловіка сім років, доки він не пішов. Жінка розповіла, чому терпіла та прощала, і навіть зараз сподівається на повернення чоловіка додому. Своє прізвище вона попросила не називати.

Про історію Оксани пише сайт «Громадського радіо».

Нижче приводимо текст без змін.

Коханого чоловіка, який роками знущався над Оксаною, вона ні в чому не звинувачує, ба більше: насильницькі дії щодо себе насильством не називає.

«Чоловік мене давно кинув. Сказав, що я йому набридла. На прощання побив. Мені дуже погано без нього зараз, хочу, щоб він повернувся. А за те, що бив — не засуджую. Ну, я його дуже сильно кохаю і не можу засуджувати», — розповідає Оксана.

Читайте:

У поведінці чоловіка Оксана не вбачає нічого надзвичайного. Бо, каже, змалку засвоїла формулу «Б’є — значить, любить».

«Ми разом були сім років. І вест час він бив мене. Ну а що, таке рідко буває? Мені здається, у кожній другій родині чоловік лупцює жінку. Ну, була в нього слабкість — він схильний до садизму. Просто виріс у сім’ї, де батьки постійно лупцювали дітей за неслухняність» — переконана жінка.

За словами Оксани, коли чоловік вдарив її вперше, вона хотіла його покинути, поїхати геть. Але пробачила. А далі вже звикла до систематичних знущань.

«Все має бути тільки як він хоче, якщо щось не так — істерика, крики, хапання за руки до синяків. І душив мене подушкою і чиркав запальничкою в обличчя, морально знущався, — казав, що я гірша за всіх, що негарна. Бив під настрій, щось не вийшло — в мене летіли капці, посуд. Одного разу облив окропом. Друзів та подруг в мене не залишилося — з усіма заборонив спілкуватися. Фарбуватися заборонив, вдягатися яскраво. Ну, я звикла. Жінка має підкорятися», — виправдовує насильницькі дії чоловіка Оксана.

Звідки такі переконання? Оксана сама ж і пояснює: терпіти знущання від чоловіків вона навчилася ще в дитинстві.

«В мене батько так само себе поводив. Я з дитинства вважала, що жінка має терпіти — це і є наша жіноча доля. Ми — слабка стать. Ну, не зкалічив же. Знав міру» — говорить жінка.

Психологиня Олександра Решетілова наголошує: дитина, що зростала в атмосфері принижень та побиття, не лише звикає до цього, але й виносить модель поведінки жертви у майбутні стосунки з протилежною статтю:

«Ключовий момент — насильство та агресія стають в таких сім’ях основною формою контакту та вираження любові. Жінки, що терплять домашне насильство в будь-яких його проявах, в глибині душі відчувають себе вартими саме такого ставлення. Основною формою уваги та вираження батьками почуттів до своїх дітей — були грубість, крик, роздратування. Таке оточення стає знайомим і звичним. Зростаючи, жінки шукають та знаходять чоловіків, із якими відчувають звичні почуття, поринають у знайоме з дитинства життя. Вони просто не уявляють, що може бути інакше», — коментує Олександра Решетілова.

Читайте:

Саме тому, пояснює психолог, жертви домашнього насильства в більшості випадків мовчать про те, що коїться у їхніх родинах. А також схильні виправдовувати своїх чоловіків, як це робить Оксана:

«Я ніколи не вважала себе жертвою насильства. І не вважаю. Багато хто ж живе. До поліції я не зверталася, звісно. Як можна скаржитися на кохану людину?»

Відтак, скаржитися у відповідні органи і розривати із насильником стосунки — життєва необхідність для жертви, яка або не усвідомлює всієї небезпеки свого становища, або просто не має сил вирватися за його межі.

Коментує юристка Юлія Сегеда: «В Україні діє закон «Про попередження насильства в сім’ї». Також є стаття 173/2Адміністративного кодексу, яка передбачає адміністративну відповідальність за дії, спрямовані на насильство в сім’ї. Насильство буває чотирьох видів: фізичне, психологічне, економічне та сексуальне. Якщо вбачаються насильницькі дії у родині, то людина, згідно до закону, звертається до органів поліції, а також може звернутися до соціальних служб».

На Дніпропетровщині особам, які постраждали від насильства в родині, допомагають у низці соціальних служб, центрів та громадських організацій. Так, у міському центрі соціально-психологічної допомоги постраждалі можуть за необхідності жити до трьох місяців. Тут жертву насильства соціальні працівники та психологи виводять із кризового стану, допомагають їй розібратися в ситуації, а того, хто врешті вирішив жити по-новому, — адаптують до нового життя. Постраждалому просто треба написати заяву.

Є у Дніпрі й «гарячі лінії», куди жертви насильства звертаються за емоційною підтримкою:

3 704 818, 080050335 або 386 з мобільного.

Телефон Обласного центру психологічної допомоги — 376 53 83.

Как сообщал «Обозреватель», женщины во всем мире страдают от нового вида насилия.