Затоплена, але не втрачена історія Січеславського краю

Знищення української історії було звичною справою для іноземних загарбників протягом декількох століть. Жорстокі придушення повстань, знищення цілих міст, заборона використовувати українську мову, підміна понять та нав’язування деструктивної ідеології призвело до того, що мільйони українців втратили зв’язок із своєю землею та перетворилися на звичайний пластилін, з якого можна зліпити будь що – від «новоросів» та «малоросів» до безхребетних споживачів.

Звичайно, що така участь торкнулася майже всіх українських земель, проте одна з найбільших культурно-ціннісних трагедій нашого роду у ХХ столітті сталася на саме території нашої області. У 1950 році в силу вступила постанова Ради Міністрів СРСР, відповідно до якої розпочалося «велике комуністичне будівництво» Каховської ГЕС. Вже за п’ять років свою роботу розпочала перший агрегат, ще через рік станція запрацювала на всю потужність. Здавалося б, що поганого у дешевій енергії та величезному водосховищі, яке забезпечує водою південь України та Кримський півострів. Проте, ще у 1950-ті роки місцеві мешканці стали називати «Каховське море» каховським горем, а у повсякденне життя українців увійшла фраза «Наше нове море – наше нове горе».

І це не дивно, адже основна частина затоплених земель сотні років слугувала для місцевих мешканців житницею і з давніх часів носила назву Великий луг. Каховське море поховало під своїми водами цілі селища, щедрі поля, гектари лісів, а найголовніше – нашу козацьку історію.

Протягом XV-XVI століть Великий луг став тим місцем, навколо якого почали формуватися перші козацькі поселення, які згодом перетворилися у величезний суспільно-політичний центр. Цим питанням на Нікопольщині протягом десятків років активно займається місцевий історик та краєзнавець Мирослав Жуковський.

«У кожного народу окрім суспільно-політичної бази має існувати й економічна, навколо якої і буде відбуватися зародження та розвиток усіх аспектів життя. Саме Великий луг і став таким центром для козаків, які внаслідок вдалого географічного розташування та сталого розвитку своїх поселень заснували у 1560-х роках на острові Томаківка перше українське протодержавне формування Нового часу – Запорізьку Січ (Томаківська Січ)», — розповідає Мирослав Жуковський.

Саме в районі Нікополя та Марганця розпочалася славетна ера козацьких визвольних змагань, які значною мірою вплинули на подальше формування та розвиток українців як нації. Але, на жаль, через руйнівний вплив окупантських режимів на території України, десятки тисяч мешканців сучасної Дніпропетровської області навіть не здогадуються про те, що Перша Січ знаходиться саме тут.

Можна тисячу разів переписувати історію народів, але речові докази ніколи не обмануть людей. Не дивно, що будівництвом Каховської ГЕС комуністи з радістю вбили одразу двох зайців – отримали величезні ресурси та поховали під водою безцінні козацькі артефакти, які б змогли використовувати «українські буржуазні націоналісти» задля власних «руйнівних» цілей.

За словами історика, у ХХ столітті козацьку історію можна було досліджувати лише в контексті «дружби народів» та з дозволу відповідних органів. Чого коштує лише історія із вивченням останків кошового отамана Івана Сірка, голова та тіло якого «подорожували» союзними лабораторіями та архівами більше десяти років, а могила отамана, як і сотні інших вагомих історичних місць, також майже не опинилася у водах Каховського водосховища.

«На території Нікопольського краю розташовані залишки одразу п’яти Січей – Томаківської (1560-ті – 1593 рр.), Базавлуцької (1593 – 1638 рр.), Микитинської (1639 – 1652 рр.), Чортомлицької (1652 – 1709 рр; 1728 – 1730 рр.) та Нової Січі (1734 – 1775 рр.). Три з них (Базавлуцька, Чортомлицька та Нова) затоплені водами Каховського водосховища та ховають свої секрети. Томаківська Січ також довгий час вважалася затопленою, але мої археологічні та документальні дослідження довели неможливість цього через географічні дані (острів Томаківка знаходиться на більшій висоті, ніж піднялися води Каховського водосховища), — зазначає історик Жуковський.

Томаківська та Микитинська Січі відіграли велику роль у історії України. Перша – тим, що саме на Томаківці козаки вперше самоорганізувалися та створили унікальну на той час суспільно-політичну систему, по своїй суті демократичну республіку з власним військом, економікою та структурою, а друга – тим, що саме тут, на території нинішньої Дніпропетровської області, гетьманом був проголошений Богдан Хмельницький, а його вірний побратим Іван Сірко розпочинав свій власний славетний шлях українського воїна.

Навіть ці дві доступні для простих науковців Січі дозволили їм зберегти той історичний мінімум задля подальшого відродження Січеславського краю, чим наразі і займаються небайдужі активісти.

Але як розповідає Мирослав Жуковський, сьогодні багатий на історію Нікопольський край і надалі залишається під впливом того самого «каховського горя». Мала зацікавленість з боку владних структур та високий відсоток байдужості місцевих мешканців потроху продовжує «підтоплювати» Січеславщину, берег якої тримається лише на плечах окремих меценатів, ентузіастів та нащадків козаків.

Окремо треба звернути увагу на те, що 18 лютого Правозахисна група «СІЧ» разом із групою журналістів завітала на Нікопольщину з метою зняти документальний фільм про січову славу нашого краю. Виявилося, що за 25 років це перший подібний випадок вивчення та документації історії Січеславського краю у такому форматі.

Дивним здається не тільки «загубленість» більшості лідерів громадської думки, а і політиків та посадовців, адже навіть дослідження «сухих» Січей проводилося лише через наполегливість та відданість істориків, зокрема Мирослава Жуковського, та із залученням іноземних грантів. Про цільову державну програму дослідження та відновлення історії Січеславщини місцевим ентузіастам та краєзнавцям залишається лише мріяти, не кажучи вже про підводні археологічні роботи із трьома затопленими січовими фортецями на Каховському водосховищі.

Дивлячись на таку ситуацію і справді можна вважати, що разом із Січами під воду пішов і зв’язок українців із своєю історією, але ні комуністи, ні будь-хто інший не зміг побороти тих небагатьох справжніх український громадян, які не зважаючи ні на що змогли зберегти та пронести крізь роки нашу славетну історію козацького періоду, яка сьогодні розквітає з новою силою за підтримки свідомої генерації суспільно-політичних діячів регіону.

Що буде далі – невідомо, але те, що питання відродження Січеславського краю постало знов свідчить лише про поступове відродження і української нації, яка в черговий раз народжується з попелу нищення та окупації.

Зазначимо, що документальний фільм про п’ять Січей найближчим часом готується до виходу на багатьох регіональних каналах. Слідкувати за інформацією можна на сторінці ПГ «СІЧ» у Facebook.

Нагадаємо, що раніше з ідеєю перейменування області виступив народний депутат Андрій Денисенко, який свого часу став ініціатором постанови Верховної Ради про перейменування Дніпропетровська на звичну містянам назву Дніпро.

В інструкції повідомлялося, як можна підтримати петицію щодо перейменуванні області на Січеславську.

Автор: Антон МОРОЗ