Він став на шлях самостійної боротьби з владою СРСР – Дремлюга про Василя Макуха
Дніпро – У Дніпрі відзначають 90 років із дня народження Василя Макуха, колишнього вояка УПА, громадського діяча, першого українця, який, протестуючи проти русифікаторської політики СРСР і введення радянських військ до Чехословаччини, вчинив акт самоспалення. Громадські активісти організували жалобні заходи на його могилі. Між тим, біографія Макуха, вчинок якого замовчували кілька десятиліть, каже голова Дніпропетровського товариства політв’язнів та репресованих, ще належно не досліджена, а йому самому в місті, не рахуючи скромної стели на могилі, поставленої коштом рідних, досі не створили гідного пам’ятника.
«Ой у лісі, на полянці,
Збирались повстанці.
Посходились до потічка
Вмиватися вранці…»
Невелика пам’ятна стела на могилі, близько двох десятків людей, повстанські пісні. 90 років з дня народження Василя Макуха, людини, яку називають «першим українським смолоскипом свободи», у Дніпрі відзначають скромно – силами громадськості. Ті, хто зібрався на цвинтарі, – рідні, активісти, краєзнавці, письменники – зауважують: усе його життя було, як спалах, коротке і яскраве.
Народився на Львівщині, яка тоді була польською територією, виховувався в українському патріотичному середовищі, вступив до лав УПА, був розвідником. Під час бою з радянськими військами опинився у полоні. В СРСР його засудили до 10 років концтаборів. На засланні познайомився зі своєю майбутньою дружиною Лідією. Приїхали жити до тодішнього Дніпропетровська, створили родину, народили двох дітей.
Що підштовхнуло Василя Макуха до непересічної акції протесту – самоспалення на столичному Хрещатику на знак незгоди з політикою тодішньою радянської влади? Яка душевна робота і мука передували цьому? Зараз навряд чи хто скаже.
Його діти – Ольга та Володимир, яким тоді виповнилось 10 та 8 років, зауважують: були надто малими, аби зрозуміти батька. Пам’ятають, що проводжали його в аеропорт – летіти на Львівщину, до родичів. Чекали на повернення, але більше не побачились. У будинок постукали КДБісти, розпочався обшук, після цього дізнались про загибель. Ховали батька в закритій труні, згадують діти. Маму Лідію Іванівну вигнали з роботи, а самих дітей у школі не раз обзивали «бандерівцями».
Досі непросто усвідомити, якою особистістю він був, сказали Ольга і Володимир у короткому інтерв’ю Радіо Свобода.
Запам’ятали його роботящим, весь час читав книги і якісь підручники. На свята одягав вишиванку
«Запам’ятали його роботящим, весь час читав книги і якісь підручники. Те, що запам’яталось. Ми маленькими були, багато чого не пам’ятаємо. Строгий був, але це, мабуть, було добре. І фотографувався, і на свята одягав вишиванку», – каже син.
Для мами було це боляче і несподівано. Маму з роботи вигнали. Мабуть, це була надзвичайна людина, щоб зважитись на таке рішення
«Він приховував, ми не знали, куди він поїхав і для чого. Для мами було це боляче і несподівано. Потім було непросто, маму з роботи вигнали. Важкі були часи. Коли ми подорослішали, мама нам вже все розказала… У мене досі питання: як це могла людина? Чи надзвичайну силу волі мала? Ми не знаємо, як це було. Мабуть, це була надзвичайна людина, щоб зважитись на таке рішення», – зазначає донька.
«Він став на шлях самостійної боротьби»
Біографія Василя Макуха, вчинок якого замовчувався за радянських часів, ще потребує детального вивчення. Дослідники досі достеменно не знають, належав він до якоїсь нелегальної організації чи діяв самостійно.
Голова Дніпропетровського товариства політв’язнів та репресованих Іван Дремлюга вважає, що до самоспалення Василя Макуха підштовхнула неможливість організованого спротиву.
Мета в нього була дуже висока, на яку здатні не всі люди. Він вважав найвищою метою боротьбу за Незалежну Україну
«Мета в нього була дуже висока, на яку здатні не всі люди. Він вважав найвищою метою боротьбу за Незалежну Україну. Він їздив на Західну Україну, підтримував зв’язки зі своїми друзями, вони планували низку акцій, але так сталось, що їхні плани були зруйновані. І він став на шлях самостійної боротьби. 5 листопада 1968 року, обливши себе у під’їзді бензином, з криками «Хай живе вільна Україна!», «Руки геть від Чехословаччини!» побіг по Хрещатику…», – зауважує Іван Дремлюга.
Звання Героя і пам’ятник
Два роки тому міська влада Дніпра в рамках «декомунізації» перейменувала вулицю Краснопартизанську на честь Василя Макуха. Однак громадськість наполягає також на встановленні йому гідного пам’ятника – на «п’ятачку», неподалік від цвинтаря, де він похований. Окрім того, вкотре ініціюють звернення до вищого керівництва держави з проханням присвоїти звання Героя України, каже краєзнавець Михайло Рябцев.
«Пишу президенту Ющенку – нема відповіді. Пишу Януковичу – нема відповіді… Ми будемо подавати від імені товариства репресованих, від імені ветеранів, «Просвіти» – клопотатись перед облдержадміністрацією, а далі вище підемо, щоб все ж йому присвоїли звання Героя України і щоб йому встановили пам’ятник», – зауважив громадський активіст.
Належного облаштування потребує і могила Василя Макуха на Клочківському цвинтарі, зазначила на жалобному заході дніпровська письменниця, політрепресована Марія Зосименко-Бонацька.
«Надзвичайно важко приходити на такі жебрацькі могили тих, хто віддав своє життя за Україну, за нашу свободу, за те, щоб ми були, люди», – зазначила письменниця, у минулому зв’язкова УПА.
Цього дня у Дніпрі також провели мистецький вечір з презентацією фільму про Василя Макуха, а у середу його пам’ять вшанують на зустрічі в бібліотеці. Усі заходи – ініціатива громадськості.
