В українському селі запрацювала найбільша в Європі біогазова установка на курячому посліді
13.03.2017 04:30
Десять великих резервуарів. У кожному з них ферментується субстрат із курячого посліду, силосу сорго та води. Цей процес, який триває майже 50 днів, повністю автоматизовано. У процесі збродження тут добувають біогаз, а когенератори переробляють його в електричну енергію, пише газета «Експрес».
Потужність станції — 5 тисяч мегават-годин. Тобто завдяки пташиному посліду можна забезпечити електроенергією 15 тисяч квартир і ще півтори тисячі — тепловою.
Проект хоч і недешевий, але дуже вигідний і перспективний. На багатьох пташиних фабриках послід — неабияка проблема. Ще б пак, забруднює довкілля та атмосферу — сморід такий, що хоч вдягай протигаз. Мешканці сусідніх будинків жаліються, пишуть в усі інстанції, пікетують підприємства…
А в Єлизаветівці, навпаки, всі задоволені – і селяни, і виробничники. На території чисто, ніяких неприємних запахів. Тут навчилися перетворювати відходи в доходи. А точніше, у прибутки.
“Аналогів наша біостанція наразі не має, — каже Іван Тракслер, директор підприємства. — Завдяки такій технології вдалося розв’язати одразу кілька проблем: фабрика стовідсотково переробляє курячий послід, утилізує стічні води і водночас виробляє власні енергоресурси. Тобто стала енергонезалежною. Річна економія природного газу становить 1,3 мільйона кубометрів, а у фінансовому еквіваленті — 15 мільйонів гривень. От вам і відходи! Раніше ж курячий послід доводилося складувати, зберігати… Уявляєте, скільки це додаткових проблем?! Обсяг відходів щодоби — 200 тонн”.
Обладнання для біогазової станції доправляли аж з Голландії. Загальна вартість — 15 мільйонів євро. Спеціалісти вже підрахували, що цей унікальний проект окупиться через 5 — 6 років. А тоді — птахофабрика зароблятиме на посліді, біогазі та електроенергії, яку постачає в централізовану електромережу за “зеленим тарифом”.
“Як працює біогазова установка? — перепитує Андрій Шпорхун, начальник комплексу з виробництва біогазу. — За принципом анаеробного зброджування. Тобто без доступу кисню. Спочатку рідкі біовідходи надходять через самосплавну систему в приймальну ємність. Там відбувається первинна підготовка до певної консистенції. Звідти сировину доправляють у біореактор — герметичний резерувар, оброблений антикислотним покриттям. А ще він має антикорозійний та теплоізоляційний захист — ззовні”. “Чому ви до субстрату додаєте силос сорго?” — цікавлюся.
“Наразі не вистачає курячого посліду, — каже Андрій Шорхун. — От і компенсуємо його зеленою органікою – силосом сорго. На добу потрібно щонайменше 70 — 80 тонн. Де беремо? Вирощуємо на своїх полях. Чому не кукурудзу? Просто вона гірше росте у наших кліматичних умовах. От і весь секрет. Завдяки біогазовій станції наше підприємство має 20 мільйонів кубічних метрів газу та 41 мільйон кіловат електроенергії на рік, а ще щодоби — 80 тонн твердих добрив. Що робимо з ними? Вносимо під посіви замість мінеральних, продаємо. До речі, Україна має досить великий потенціал для виробнитва біогазу. Експерти кажуть, що ми можемо мати до 18 мільярдів кубічних метрів щорічно”.
Володимир ІСАЄВ
Знайшли помилку в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть Сtrl + Enter
