Український ландвер чи підготовка до партизанської війни: навіщо нам загони територіальної оборони
Одні з перших в історії загонів територіальної оборони (ландвер) з’явилися на початку XVIII в Прусії як альтернатива регулярній армії. Згодом ці підрозділи поступово перетворилися на резервні війська другої черги, які брали до рук зброю у разі початку військових дій. Загалом, практика ландверів існувала на німецьких, а потім і на австрійських землях до ХХ століття і не раз “закривала” потреби регулярних збройних сил на ділянках фронту та всередині країни.
В СРСР та в Україні до 2014 року всі надії на оборону держави покладалися на загальнообов’язкову військову службу та регулярні війська. Втім, початок російсько-української війни змінив погляд як військового керівництва, так і громадян на необхідність оперативного формування підготовлених військових об’єднань з цивільних мешканців, які б разом із ЗСУ забезпечували відбиття вторгнення на території усієї країни. Наразі роль україснького ландверу покладено на загони територіальної оборони, які формуються і проходять підготовку в кожній області України.
За різними оцінками експертів, для впевненої оборони від прямого російського вторгнення нашій країні слід оперативно озброїти близько 1 000 000 осіб. З урахуванням того, що наразі загальна чисельність бійців ЗСУ сягає трохи більше 250 000 осіб, а Нацгвардії — приблизно 50 000 осіб, мінімум 700 000 громадян України мають бути готовими до захисту держави від нападу на ділянці у понад 2000 км російсько-українського кордону.
Тримати таку кількість бійців на постійному забезпеченні наразі для нашого бюджету задача неможлива, тож очевидно, що єдиним виходом з цієї ситуації є здорова мілітаризація цивільного населення. До того ж, приєднатися до загонів тероборони мають можливість і ті громадяни, які за певних обставин не можуть вступити до лав регулярної армії.
Як зазначає заступник редактора державного журналу “Технополіс” Володимир Притискач, територіальна оборона — один із найважливіших кроків до зміцнення захисту України.
“Військові формування тероборони однозначно потрібні. Що більше навчених і озброєних людей буде по всій Україні, то меншою буде спокуса у окупантів лізти до нас. Потрібні деякі корективи стосовно підготовки вояків тероборони, однак, це – окрема тема. Зокрема, потрібні офіцери. Якщо взяти військову кафедру будь-якого вишу, і додати всі дні навчань, то вийде 3-4 місяці. З іншого боку, у військових навчальних закладах вивчаються не лише спеціальні дисципліни. Тому з солдата-учасника АТО з вищою освітою за кілька місяців можно підготувати офіцера», — підкреслює експерт.
Також Володимир Притискач зауважує, що ознайомлення з військовою справою має проходити “факультативно” за місцем проживання потенційного вояка.
“Щодо підготовки солдатів, то для початку потрібно також 3-4 місяці. Для того, щоб навчити того, що має знати кожен військовослужбовець, незалежно від роду військ. Така підготовка могла б здійснюватися за місцем проживання: на 8:00 прийшов в навчальний центр, о 18:00 — пішов додому. Потім відібрати бажаючих і ще 3-4 місяці навчати одній з масових військових спеціальностей — готувати водіїв, наприклад», — додав він.
Підготовка вояків територіальної оборони по всій території України передбачає регулярні збори місцевих мешканців на полігонах та відпрацювання військових навичок.
З 2018 до 2020 року кожна область в Україні матиме мінімум одну бригаду територіальної оборони (близько 2000 тисяч осіб). Загони з кожного району області чи міста будуть переведені у батальйони та зведені у бригади. Варто зазначити, що на найбільш уразливих ділянках, в тому числі і на Січеславщині, планують створити більше, ніж одну бригаду аби підвищити обороноздатність цих регіонів у разі повномасштабного вторгнення або диверсійних дій в тилу. Вже за півтора роки ці об’єднання отримають протитанкове озброєння та 60-мм міномети, що значно посилить їх міць у разі бойового зіткнення.
Втім, сьогодні на роль загонів територіальної оборони можна подивитися і під іншим кутом. Наприклад, як на фундамент для створення масштабного Українського Руху Опору в разі втрати частини території під час наступу ворога. Такі висновки можна зробити, якщо поглянути на масштаби залучення місцевого населення до проведення військових зборів на полігонах. Кожного року свої військові навички покращують тисячі мешканців тієї чи іншої області, які у разі окупації матимуть можливість вести партизанську чи диверсійну діяльність.
Варто зазначити, що партизанська війна силами тероборони та залишками регулярної армії — одна із концепцій можливої оборони Швейцарії. Ця ідея викладена у Посібнику з ведення партизанської війни, який перекладений російською мовою і активно вивчався ще радянськими військовими. Ця концепція передбачає, що у разі окупації більшої частини країни, в тилу ворога з місцевих мешканців та залишків армії мають зорганізуватися та розпочати боротьбу партизанські загони. Ці підрозділи в разі необхідності концентруватимуть на собі значні сили ворога всередині країни, що у свою чергу послабить його на лінії фронту.
“У повномасштабній війні ми безсумнівно зазнаємо поразки, але вона не має остаточно вирішити нашу подальшу долю. За поразкою підуть організована, наполеглива, яка ведеться до остаточної перемоги, партизанська війна і збройний опір. Не слід через страх, помилкове поняття честі або помилкові уявлення відмовлятися від партизанської війни, яка може зв’язати досить значні сили противника. Така війна для малих держав є одним з найефективніших засобів протидії агресору”, — йдеться в швейцарському Посібнику.
Слід додати, що на сьогодні члени загонів тероборони в Швейцарії зберігають свою зброю вдома і кожен рік проходять 2-3-тижневий вишкіл на полігонах. Таким чином, швейцарська концепція об’єднує в одне ціле поняття “громадянин” та “захисник країни”. Подібну систему можна побачити і в Ізраїлі, де чи не кожен мешканець має належну військову підготовку і в будь-який момент може стати на захист Батьківщини.
Необхідність підготовки загонів на місцевому рівні розуміють і представники Української Добровольчої Армії. Зокрема, Дмитро Ярош на початку 2018 року заявив, що підготовка добровольчих загонів тероборони є для нього одним з найголовніших завдань протягом найближчого часу.
“Вирвався на декілька годин з лікарні на фронт. Провів плідну нараду з командирами бойових частин і підрозділів Української Добровольчоі Армії, де підбили підсумки нашої діяльності, окреслили оперативно-тактичні завдання та шляхи подальшого розгортання Добровольчого руху в Украіні. Вирішили, що у 2018-му році, окрім виконання бойових завдань, докладемо максимальних зусиль для розгортання добровольчих загонів територіальної оборони в тилових областях», — писав Дмитро Ярош у лютому.
І ось 14 жовтня, під час зборів Державницької ініціативи Яроша та підрозділів Української Добровольчої Армії в Дніпропетровській обласній державній адміністрації, Провідник зробив заяву, що 5-й та 8-й батальйони УДА виходять з передової та починають підготовку добровольчих територіальних загонів в усіх областях.
“В цей день я оголошую про те, що п’ятий та восьмий окремі батальйони Української Добровольчої Армії виходять з передової, але ми не виходим з війни. Поки триває війна, ми братимемо участь в ній. Сьогодні найголовніше завдання для УДА – це побудова територіальних загонів оборони, які мали б чіткий функціонал”, — повідомив Дмитро Ярош.
Провідник зауважив, що завдання загонів полягатиме у підготовці руху спротиву в кожній області. Окрім цього, територіальні підрозділи мають об’єднати учасників бойових дій, які наразі розпорошені по різноманітним організаціям.
Таким чином, перед українськими загонами територіальної оборони постають три основні задачі. По-перше, вони мають охопити значну частину населення України та підготувати громадян до опору ворогу як у відкритій війні, так і під час партизанської війни. У свою чергу, це дозволить збільшити резерв ЗСУ.
По-друге, загони будуть забезпечувати надійний тил Збройним силам України, Національній гвардії та іншим силовим структурам у разі вторгнення, а також оперативно реагуватимуть та запобігатимуть диверсіям з боку п’ятої колони в тилу. А у разі необхідності — також вступатимуть у бій на рівні з регулярної армією.
По-третє, у разі часткової окупації, на членів цих загонів може бути покладене партизанське протистояння та діяльність в тилу ворожих сил, що відтягне на себе великі ресурси ворога і відповідно зменшить його натиск на лінії фронту.
Таким чином, при успішній реалізації доктрини територіальної оборони України, наша держава отримає потужний і попередньо непомітний інструмент боротьби з окупантом. Якщо врахувати той фактор, що для наступу і антипартизанської боротьби мають бути залучені людські і технічні ресурси, які в декілька разів переважають сторону що обороняється, то вірогідність повномасштабного вторгнення в Україну РФ чи іншої країни знижується майже до нуля.
Автор: Антон МОРОЗ
