У Кривому Розі фронтова епістолярія прозвучала голосом сцени (Фото)
Майже 60 літ тому кіровоградський школяр Володя Бухтіяров, мандруючи з дідусем залізницею через Харків, натрапив там на книгу «Розповідають полеглі герої». Внук умовив тоді діда купити йому книжку, яка на все життя зворушила юного читача і майбутнього історика. Хлопчина пообіцяв дідусеві, що теж напише книгу про війну.
Надія на перемогу
Криворізький журналіст і письменник Володимир Бухтіяров дотримав свого слова. Він написав і видав чимало книг про війну. Однак воєнна хроніка «Листи полеглого солдата» про бійців Великої Вітчизняної найбільше подібна до книги, колись подарованої йому дідусем.
Усі автори, чию епістолярну творчість, як репортажі з воєнного пекла, зібрав в одній книзі письменник, уже ніколи не повернулися до рідного Криворіжжя…
Через 73 роки по війні щемні сповіді з фронтів у листах-трикутниках озвучили майстри сцени Криворізького академічного міського театру драми і музичної комедії імені Тараса Шевченка. Виставу «Тепло нашої пам’яті» за книгою історика і краєзнавця Володимира Бухтіярова, за активного сприяння громадського діяча, народного депутата ІІ скликання Дмитра Степанюка, зрежисирував заслужений артист України, головний режисер Криворізького міського театру Василь Короленко. Враженнями про цю роботу постановник поділився з кореспондентом «Вістей».
— Василю Петровичу, як режисерові Вам не вперше довелося працювати з матеріалом місцевих авторів. Що найбільше зачепило під час роботи з книгою В. Бухтіярова?
— Надія на перемогу — в рядках листів усіх героїв книги. А їх там більше сорока. Оце й взяло за живе. Мені захотілося все інсценувати. Було досить непросто зробити це, бо документальний матеріал доводилося переводити у площину живої вистави, шукати психологічні точки зіткнення з глядачем. У творі йдеться про людей, які відвойовували у ворога наше місто, або ж народилися на Криворіжжі.
— Що із відгуків глядачів запам’яталося?
— Слова подяки. Ми виконали велику роботу. Я залучив до справи кількох акторів, використав хореографічну частину нашого творчого колективу. Книжка Бухтіярова поєднує часи тривалого воєнного лихоліття і те, що зараз ми пробуємо будувати.
— Як спрацювали актори?
— Хлопці, які читали солдатські листи, з великим ентузіазмом взялись за роботу. Вони зуміли збагнути філософію їхнього змісту, аби передати характер тієї чи іншої людини за стилем, яким бійці висловлювали свої думки. Для більшого ефекту візуалізації задіяли великий екран. Це додало драматургії сценічним образам. На екран проектувалися фотографії героїв, листи яких ми читали. У книзі по два-три листи кожного з них. Ми вибирали найголовніше, аби сконцентрувати увагу глядачів на тому, що ж було рушійною силою для мобілізації на боротьбу, на перемогу.
Донести до молоді
— На яку вікову категорію глядачів орієнтувалися, працюючи над виставою?
— На нинішнє молоде покоління. Вони мало що знають про війну, і сприйняття сучасною молоддю того, що ж тоді відбувалося, досить поверхневе. Хочеться нагадати їм, що історія має певну циклічність. Хочеться, щоб вони дізналися про те, що випало на долю їхніх предків, і довідалися про це саме з вуст предків. Ці листи не підробиш! У нас на початку вистави звучить текст: «Вслухайтесь у листи полеглих співвітчизників. Вони написані під кулями у землянках й окопах. А під кулями не обманюють…»
— Яке було головне акторське завдання?
— Передати настрій і характери героїв книги. Це були прості, переважно молоді люди, віком від 20 до 25 років. Тому важливо, щоб молодь почула їхній голос. Серед героїв є персонаж, який приписав собі два зайві роки для того, щоб піти на фронт. Це була громадська прем’єра. Вхід — вільний, а зала — переповнена. Можливо, відбудеться повтор вистави саме для молоді.
Ян Султан,фото Станіслава Лебединського
Поделиться ссылкой:
