У Дніпрі відомий академік відзначає ювілей (Фото)
На цьому вже історичному фото головний лікар обласної клінічної лікарні ім. І. І. Мечникова, заслужений лікар України, професор Сергій Анатолійович Риженко тисне міцну правицю завідувачу кафедри травматології та ортопедії державного закладу «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», доктору медичних наук, професору, заслуженому діячу науки і техніки, лауреату Державної премії в галузі науки і техніки, академіку НАМНУ Олександру Євгеновичу Лоскутову.
Таких незабутніх фото було і ще буде багато в житті талановитого українського лікаря, і наш часопис тепер повідомляє, що саме у 26-й день травня 70 років тому з’явився у Всесвіті унікальний за розумом і статурою українець, якого знає не тільки рідна держава, а й увесь світ як ортопеда-травматолога із золотими руками, якими він за всі десятиліття своєї відданої праці повертав пацієнтам радість ходити по землі вилікуваними оздоровленими ногами.
На третьому поверсі хірургічного корпусу лікарні, де і знаходиться кафедра травматології та ортопедії, усіх відвідувачів прямо з порога зустрічає моложаве усміхнене обличчя на фотопортреті Олександра Євгеновича Лоскутова, а десь поруч — своєрідний портрет скривленого негодою деревця, підперезаного мотузкою біля міцного кілка, яке згодом і зможе випрямитися — це і є той всесвітньо відомий символ ортопедів-травматологів, який нагадує їхніх пацієнтів, котрим вони зможуть допомогти теж випрямитися.
Головний лікар, заслужений лікар України, професор Сергій Анатолійович Риженко так щиро сказав: «Олександра Євгеновича Лоскутова поважає великий колектив обласної клінічної лікарні ім. І. І. Мечникова, наша медакадемія, колеги в районних лікарнях, а ще ж і спеціалісти в усій Україні, а за кордоном ви б знали як! Він просто вріс усім своїм єством у неймовірно важку професію ортопеда-травматолога, тисячі пацієнтів пройшло через його руки і серце. Олександр Євгенович — український учений, має більш як 200 наукових праць і понад 30 запатентованих винаходів, адже першим запровадив у своїй практиці штучні суглоби. Він співпрацює з досвідченими фахівцями Європи. Його ім’я — це гордість усієї української медицини».
Заступник головного лікаря з питань хірургії, заслужений лікар України Юрій Юрійович Скребець сказав про ювіляра так: «Бог дав академіку Лоскутову Олександру Євгеновичу і зріст, і талант, і здоров’я, і силу, і розум, а ще усміхнену вдачу. Усе, що він має, як професіонал, не шкодуючи, передає своїм учням. І ще одна така особлива риса його характеру, помічена з тих пір, коли професор Ю. Ю. Колонтай передав своєму найкращому учню кафедру травматології та ортопедії медакадемії, який достойно продовжує справу життя свого учителя, і виконав те, що записано у клятві Гіппократа — допомагати матеріально старенькому вченому до останніх днів його життя.
Талановиті руки Олександра Євгеновича відчула і моя мама, яку він оперував, і мені теж довелося побувати під його скальпелем. Талант, як кажуть, не відбереш.
А ще він гарний організатор, саме завдяки ініціативі тоді професора, а тепер уже академіка Лоскутова була створена українсько-німецька асоціація ортопедів-травматологів, президентом якої його і було обрано.
Я пам’ятаю себе 20-літнім, ще студентом, а Олександр Євгенович у свої 40 уже захистив докторську дисертацію і став професором медицини. То була справді особлива історія великого українця. Тому й не дивно, що такого учителя обожнюють учні, знаючи, що свій авторитет у житті і роботі він здобув самотужки та незрадливим служінням професії лікаря».
Заслужений лікар України, ортопед-травматолог Олег Володимирович Топка вважає за подарунок долі, що допомогла йому зустрітися ще в молоді літа з Олександром Євгеновичем Лоскутовим і всі самостійні роки називати з гордістю його своїм учителем: «Ми, хто цікавився ортопедією, приходили практикуватися у вечірній гурток Олександра Євгеновича, а він брав нас на свої операції асистентами, щоб ми все бачили і запам’ятовували. Я сам із родини лікарів, то моя дорога була проторована батьками, зрозуміло, генетикою. Тато Володимир Прокопович із дитинства учив мене травматології, якій віддав усе своє життя у Кривому Розі; мама Ельвіра Григорівна — хірург, доктор медичних наук. Я горджуся ними, а тепер — і своїм учителем, академіком Лоскутовим, під керівництвом якого я захистив кандидатську дисертацію. Цікава деталь: предки Олександра Євгеновича жили на сусідній вулиці від моїх предків по маминій лінії у м. Сорочинську Оренбургської області. А ми вже з ним зустрілися на Дніпропетровщині, в Україні. Наш учитель — культурна, високоосвічена людина, вимогливий керівник, як до себе, так і до нас — колег, сам працює надсилу і нас привчив до повної віддачі в роботі. Він уважний до пацієнтів, а його сила волі, розум, професійність вражають; здається, і метал уже втомився б, а вчитель стійко виправляє, як оте символічне «скривлене деревце», своїх пацієнтів і ставить їх на рівні ноги. Його син Олег Олександрович — теж ортопед-травматолог, можливо, ще й онук продовжить велику справу свого дідуся, а отже, теж зможе прославити династію Лоскутових.
Бажаю, щоб і наступні покоління ортопедів-травматологів так шанували високе ім’я нашого вчителя, як шануємо його ми, а нас багато».
Завідувач ортопедично-травматологічним відділенням №2 обласної клінічної лікарні І. І. Мечникова, заслужений лікар України Олександр Васильович Губарик теж родом із Кривого Рогу і з династії лікарів, і ось таким було його одкровення: «Спочатку скажу, що мій дідусь Іван Федорович був хірургом, мама Ольга Іванівна — фізіотерапевт, а тато Василь Петрович — головний ортопед-травматолог м. Кривого Рогу. Дружина Світлана Анатоліївна — лікар-офтальмолог, готується продовжити нашу династію і моя донька Катя. Тож вибір мій був один і невипадковим, адже ортопедія і травматологія — це чисто чоловіча спеціальність, яка вимагає не тільки грунтовних знань, але й сильних рук, сильного характеру і природної професійної совісті. У свій час закінчую Дніпропетровський медінститут, інтернатуру проходив у свого тата в Кривому Розі, працюю потім 3 роки у Новомосковській районній лікарні за фахом. І вирішую вступити до ординатури під керівництвом Олександра Євгеновича Лоскутова. Я прийшов на співбесіду, пам’ятаю як сьогодні, ще зовсім молодим і недосвідченим, як би хотілося, а переді мною постав велетенської статури тоді професор Лоскутов і спокійним голосом почав розпитувати про все моє життя і роботу, а я не міг приховати чисто людського хвилювання, що бачу живого доктора медицини, лауреата Державної премії в галузі науки і техніки, винахідника, якого уже знав медичний світ (я про це все дізнався від свого батька); сам собі тоді здався таким маленьким і ще — чи зможу стати достойним учнем геніального вчителя…
І тут після годинної розмови Олександр Євгенович вимовив: «Ну що ж, будемо робити з тебе справжнього лікаря».
Усіх своїх учнів він пам’ятає поіменно. Ми ж і досі, хоча вже й постаршали, але радимося з учителем, а він нас постійно навчає усе робити якнайкраще, щоб пацієнт повернувся до свого дому здоровим. Академік Лоскутов — особливий в усьому. Він упевнено, зі знанням справи, веде розмову і з конструкторами КБ «Південне», і з садівниками, і з політиками, і з рибалками…
Але найголовніше його захоплення — це ортопедія; розроблений під його керівництвом ендопротез кульшового суглоба повертає радість життя тисячам людей із ураженнями опорно-рухового апарату.
Його учні, усі ми — різні і перерости свого мудрого вчителя майже неможливо, але дорости до його доброї слави прагнемо під його благословенням.
Він вільно спілкується з європейцями німецькою та англійською мовами. Його знає вся Україна як ученого і патріота, який досконало володіє державною мовою і такий же пречудовий оратор на всіх конференціях і з’їздах ортопедів-травматологів. Улюблене слово академіка Лоскутова, коли виходить з операційної після вдало проведеної операції — це «beautiful», що у перекладі на нашу рідну мову — «пречудово», а потім додає уже по-нашому «дякую всім!» Побажання ювіляру тільки здоров’я, тільки творчої наснаги, багато розумних ідей і щоб усі вони здійснились за його життя».
Тож 26 травня із ювілеєм — 70-річчям академіка Лоскутова, члена-кореспондента Національної академії медичних наук України, власника багатьох іноземних відзнак будуть вітати усі, хто його знає, хто цінує його талант від Бога, а найперше — це колеги, це колектив обласної клінічної лікарні ім. І. І. Мечникова, очолюваний заслуженим лікарем України, професором Сергієм Анатолійовичем Риженком, який обов’язково потисне велетенську правицю українському ескулапу (бо це вже буде послаблений карантин — сподіваємось) — ювіляру, котрому доведеться приймати багато побажань і усі їх запам’ятовувати, щоб жити ними аж до наступного статечного ювілею разом із вічною своєю любов’ю до людяної медицини.
Лілія Данилюк,
заслужена журналістка України
Поделиться ссылкой:
