У Дніпрі відбулась зустріч з відомим мовознавцем

5 грудня у Дніпрі відбулася творча зустріч учителів із Олександром Авраменком. Гостинну зустріч організувала зав. кафедри гуманітарної освіти ДОІППО А.А. Сергієнко. Відомий мовознавець презентував свої напрацювання в царині філології, розповів про Нову українську школу. Жива та повнокровна українська мова Олександра Авраменка стала центром уваги понад 270 педагогів області. Враженнями від першого візиту та унікальними порадами він поділився із юною журналісткою Ольгою Линник.

 БУТИ МОНОЛІТНИМИ

— Пане Олександре, які почуття викликала у Вас сьогоднішня зустріч?

— Майстер-клас сьогодні – це, передусім, тепла атмосфера. Учительська аудиторія – це завжди аудиторія гуманізму, вона тепла, і це прогнозовано. Я їжджу по свій країні і всюди відчуваю сонце. Так що втомлений, але щасливий.

— Ви наголосили, що мова повинна бути повнокровною. Чи є вона такою зараз?

— Ні. Людей, які грамотно говорять українською, я не кажу мегалітературною мовою, мало. Я люблю різні діалекти. Це дуже соковито, колоритно. Діалектизми – це живомовні елементи, які тільки прикрашають мову. Але навіть у мовленні людей, які говорять діалектами, є суржикові елементи. І тоді виходить «мішанка». Через те, звичайно, є проблема. Але, з іншого боку, це мій хліб. Можна сказати, суто прагматичний… так ти радій – в тебе є робота! (сміється). А якщо серйозно, то українцям багато є над чим працювати. Ми тривалий час спали, не цінували свого. Маємо брати приклад з іноземців – у кожної держави своя мова. Потрібно відроджувати свої традиції, але в жодному разі не силою.

— Оцініть, будь ласка, стан української мови саме серед молоді. Чи спілкуються нині українською?

— Дуже приємно, що є позитивні тенденції. І я це бачу не тільки в Києві. Багато молоді говорить українською, хоча не такою мірою, як хотілося б. Україна має бути українськомовною. Вона ж і називається словом «Україна». Але не все так зразу. Ми знаємо, яка в нас непроста історія. І такий стан можемо пояснити об’єктивними історичними, політичними причинами. Щороку все більше молодих людей спілкуються українською. І вони розуміють, що це своєрідний захист, імунітет українців як держави. Адже в світлі тих подій, які відбуваються, на жаль, на Сході, ми розуміємо, що нам треба своє берегти, щоб таких ситуацій більше не було. Берегти і бути разом, бути монолітними. І мова – це один із тих факторів, який нас єднає. Тож дуже багато молодих людей це усвідомлює. І добре, що це розуміння приходить. Хоча не вся молодь – свідома. Усі люди різні.

  «ЗОЛОТИЙ СТАНДАРТ»

— Ваші підручники завоювали неабияку прихильність з боку учнів. Однак деякі вчителі дотримуються позиції «не Авраменком єдиним». Як Ви до цього ставитеся?

—  Дуже позитивно! Це ненормально, коли є хтось один, і на нього всі моляться. Скільки людей – стільки й думок. Завжди добре, коли є дві думки, три або чотири. Краще, коли є три підручники – є вибір. Є навіть така приказка: «На колір і смак товариш не всяк». Комусь подобається цей автор, комусь – інший. Тому я дуже схвально ставлюся до вчителів, які вибирають не мої підручники. Розумієте, якби всі вибирали тільки мої книги, це була б якась нездорова ситуація. Так не буває, значить щось не те… Ти ж не долар, щоб усім подобатися. Комусь подобається більш науковий підхід. Я навпаки люблю простими словами, бо пишу підручники для середньостатистичних, пересічних учнів.

— Можливо, потрібно стандартизувати шкільні підручники, посібники? Адже література різна, а тест ЗНО – єдиного зразка.

— Учителі інтуїтивно відчувають, що мої посібники до ЗНО найбільш наближені до тесту. І не дивно, адже я стояв у джерел тестування. Я постійно спілкуюся з людьми, які складають тест і чітко орієнтуюся на нього. Крок уліво, крок управо – розстріл (сміється). Жартую, звичайно! Я йду чітко «буква в букву» з тестом. І вчителі це відчувають, бо не треба розпорошуватися й витрачати сили на те, чого немає на ЗНО. Свідченням цього є щорічний 120-тисячний тираж комплекту для підготовки до тесту. Це означає, що половина дітей в Україні готується за моїм посібником. Він став, по суті, на сьогодні «золотим стандартом». Це те, чим я можу справді похизуватися. Щодо стандартизації, то ніхто взагалі не зобов’язаний ці посібники писати. Є шкільна програма, є шкільний підручник. Готуйся – і все.

— Але Ви ж пишете й шкільні підручники? Чим вони особливі?

— Звичайно. До речі, ось новація: я вже написав підручник для 10 класу з 500 тестовими завданнями, тобто в кожному параграфі є велика практична частина. Для дітей, які не можуть дозволити купити собі окрему книжку для підготовки до ЗНО, держава дала безкоштовно підручник. І ці завдання спрямовані саме на вироблення навичок виконання тестів. Цю технологію потрібно відпрацювати. Бо дітям складати тест, а тест – це вступ до університету. А вступ до університету – це доля. Майбутній фах – це хліб, який буде людину все життя годувати.

ГАРМОНІЯ В УСЬОМУ

— Зараз Міністерство освіти розробляє Нову українську школу. Як Ви ставитеся до щорічних змін системи освіти, корективів до шкільної програми?

— Якщо чесно, мене це так дратує. Кожна влада приходить – і нова реформа. І виходить, що експериментують на учителях, учнях. Мені не все подобається, що робить Міністерство освіти, але воно старається. Це європейське віяння, яке сьогодні йде, — краще, ніж нічого не робити. Просто хотілося б, щоб не так часто змінювалася влада. Пригадуєте, у нас мала би бути 12-річна школа? Ми готували підручники. Потім прийшли нові урядовці, повернули 11-річну. Зараз усе повторюється. Страждають і автори підручників, і вчителі, і учні. Важко, дратує, згоден. Але така реальність. Це не означає сидіти склавши руки. Працюємо, викручуємося. Будемо сподіватися, що настане хоч якась стабільність, і ми втягнемося.

— А Міністром освіти Ви б хотіли стати?

— В жодному разі! Я взагалі не люблю ніяких посад, не хочу бути керівником жодного підрозділу. Я вільний птах, творча людина. Я сьогодні в Дніпрі, завтра в Одесі, післязавтра в Дубаї. І всі свої підручники я пишу за кордоном або в Карпатах. Вимикаю телефон, і там прекрасна атмосфера для того, щоб писати. Посадити мене в якісь рамки – це згорнути мої крила, сповити з усіх боків. А є люди, кому це подобається, кому це дано від природи. Як у Григорія Сковороди – споріднена праця: кожен має робити свою справу – те, що дано від Бога.

— Що б Ви порадили майбутнім першокурсникам?

 — Бути в міру прагматичним, в хорошому розумінні. Прагматизм – це те, що вигідно, зручно. Адже життя тільки одне. І водночас не розгубити людяності. «Ти знаєш, що ти людина?..», пригадуєте? Від життя в гармонії взяти все: і прагматику (стати успішними матеріально), і водночас жити з духовністю. І тоді розумієш, що життя твоє – повноцінне. Бо коли є перекіс в один бік, у людини виникають проблеми в житті, і вона не може збагнути, звідки вони йдуть.

                         Ольга Линник

Поделиться ссылкой:

Метки: 5 грудня, вчителі, гуманітарна освіта, Дніпро, зустріч, зутріч, мовознавець, Олександр Авраменко