У Дніпрі унікальний особняк визнали об’єктом культурної спадщина (Фото)
У Дніпрі особняк родини Струкових – щойно виявлений об’єкт культурної спадщина за видом “архітектура”. Це закріплено у розпорядженні голови облдержадмінстрації. Знаходиться унікальний особняк у м. Дніпро, вул. Володимира Вернадського, буд. 33, літ. А-2. Детально його історію розповіли в Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради.
Будинок мурований, тинькований, фарбований, «П»-подібний за планом, чотирьохфасадний. З бокувулиці має один поверх з мезоніном, з боку двору, через перепад рельєфу, – два поверхи з мезоніном. Розташовано із помітним відступом від червоної лінії вулиці. Первісно розташовувався у південно-західному куті садибної ділянки, що займала простір уздовж сучасної вулиці Володимира Вернадського до межі парку ім. Т. Г. Шевченка, а по схилу сягала вулиць Кам’яної та Колодязної.
Споруджено орієнтовно у 1858 – 1859 роках для Петра Ананійовича Струкова. Архітектор невідомий. До середини 1910-х років належав представникам родини Струкових. У подальшому власність Міністерства внутрішніх справ (квартира губернатора і ряд установ).
Загальне вирішення головного фасаду є прикладом класицистичного садибного будинку збудованого запрообразом будинків-палаців XVII-XVIII ст. (як приклад Потьомкінський палац у тому вигляді, який палац отримав після реконструкції 1840-х років).
Наприкінці 1900 – на початку 1910-х років «Старий особняк» («Старий Струківський палац») досить ґрунтовно перебудовується. Будинок отримує по всьому периметру парапет з металевою решіткою у стилі модерн. Вірогідно, що провадилися і роботи з реконструкції приміщень. В інтер’єрах збереглися окремі декоративні елементи: ліпні розетки стель, карнизнітяги, але їх приналежність до певного періоду в історії особняка не встановлена.
У 1882 році, згідно роздільного акту між спадкоємцями П. А. Струкова, власниками садиби стають брати Олександр, Мануїл та Ананій Струкови. У 1883 році, після смерті Мануїла Струкова, його доля у садибі була розділена між двома братами.
На 1880-ті роки садиба складалася із земельних ділянок № 497, № 498, № 499, № 500, № 501 у 1-й поліційній частині (за планом міста 1834 року) та двох ярів –«Синельніківского» та «Жмелівського». Площа садиби складала 19 десятин 1906 квадратних сажнів.
Первісне облаштування саду та присадибних служб було виконано лише безпосередньо при особняку. Більша частина садиби лишалася необлаштованою. У 1890 – 1900-х роках садиба поступово облаштовується. У 1890 – 1891 роках за проєктом землеміра Андерсона розплановано «Нову вулицю» (сучасна вулиця Архітектора Дольника) і розпочато продаж садиб уздовж неї під приватну забудову. Через територію садибипрокладено «Струковський узвіз» (починався праворуч від особняка, серпантином проходив по садибі до сучасного Струківського узвозу на Каміннях). У нижній частині садиби, на Каміннях, споруджено декілька корпусів прибуткових будинків. Садиба була повністю огороджена мурованим парканом. При цьому, було нарешті чітко визначено межі садиби, у тому числі по Новодворянській (сучасна Володимира Вернадського) вулиці. Під час облаштування садиби із її території виділено ділянку безпосередньо підособняком, яка огороджена окремим парканом – металева решітка на мурованих стовпах з боку вулиці та мурованим з інших боків.
На 1918 рік на території при особняку розташовувалося три службових корпуси. Один, залишки якого збереглися, – у західній частині ділянки, два – у східній, при в’їзді. Ще один службовий корпус розташовувався по Струківськомуузвозу.
У 1900 – 1910-х роках у нижній частині ділянки споруджується «Новий Струківський палац». У верхній частині садиби розплановується новий сад.
У перші десятиріччя після побудови особняк не використовувався для постійного проживання родини. На середину 1880-х років особняк було здано в оренду під квартиру катеринославського губернатора Дмитра Батюшкова. З 1887 року, після обрання губернським маршалком дворянства, у особняку оселився один із власників – А. П. Струков.
Зкінця 1900-х років зустрічаються згадки про винайм квартир у будинку Струкова по Новодворянській вулиці, але про які саме корпуси йдеться встановити неможливо. У 1908 році тут знаходиться квартира камергера А.Н. Крейтона. У 1910 – 1915 роках – квартира Маріуса Коттавоза та, відповідно, французьке комерційне агентство, а з 1914 року – французьке консульство.
У 1913 році губернатором В. Л. Колобовим було подано на розгляд МВС проєкт про продаж губернаторського будинку і придбання для потребкерівника губернії особняка Струкова. Придбати мали намір лише «Старий палац» із приналежною до нього територією, який оцінювався у 110 000 рублів. У подальшому особняк планувалося знести і спорудити на його місці новий будинок для квартири губернатора та губернаторської канцелярії. Проєкт не отримав повноцінної реалізації, але вже із 1914 року квартира губернаторів офіційно значиться у «будинку Струкова по Новодворянській вулиці».
У першій половині 1920-х років особняк було пристосованопід будинок відпочинку залізничників. На початку 1930-х років будинок зайнято під квартири чиновників обласної адміністрації. Більша частина території садиби Струкових відійшла під будівництво стадіону «Динамо». За особняком лишилася лише «власна ділянка» визначена у 1890-1900-ті роки.
У середині 1930-х років О.Л. Красносельский, вказуючи особняк у переліку об’єктів доби класицизму, разом із тим зауважив, що «старый Струковский дом почти полностью разрушен». Вірогідно, що архітектор мав наувазі знищення інтер’єрів особняка. У другій половині 1930-х років «дом бывший Струкова, первой половины 19 века» значиться серед 9 пам’яток архітектури на території області. Охоронний номер не встановлено. В наявному переліку він значиться під порядковим номером «5». У повоєнному реєстрі не вказується.
«Старий палац» зазнав ушкоджень у роки нацистської окупації. Роботи по його відновленню під дитячий садок було намічено на 1945 рік. Загальна вартість намічених робіт складала 150 000рублів. Усі роботи виконано до кінця 1945 року. У 1950-х роках, після будівництва п’ятиповерхового житлового будинку (вул. Володимира Вернадського, 33б) поруч з домоволодінням, територію садиби було зменшено до сучасного розміру.
