У Дніпрі попрощалися з волонтеркою Людмилою Твердохліб
У Дніпрі попрощалися з волонтеркою Людмилою Твердохліб. Їй був 91 рік, вона продавала трави і польові квіти, а на виручені гроші купували продукти для військових.
Бабуся пережила голод, радянські репресії, Другу світову. З 2015-го допомагала воїнам у куточку АТО на залізничному вокзалі та у шпиталі. Волонтерка Катерина Познякова каже, завжди пам’ятатимуть Людмилу за її добре серце і сильну любов до України.
У 2015 році бабуся Людмила стала приходити у Куточок для бійців АТО на залізничному вокзалі Дніпра. Вона спілкувалася з військовими, підтримувала і молилася за них. На вулицях просила допомоги у людей, продавала польові квіти, а потім за виручені гроші купляла продукти воїнам.
«Хочеться допомогти їм, хочеться хоч що-небудь зробить. Тому що вони наші діти. Вони діти України, значить і мої діти. Як би я могла стати орлицею, мала б крила. Я б полетіла, я би всіх захистила… боляче сильно. Знаю, що таке голод 33-го. Знаю, що таке репресії 37-38 років. Наша сім’я репресована, знищена. Знаю, що таке війна. То страшне діло. Знаю голод 47-го. Знаю, як нас обдирали, як у нас забирали», – говорить Людмила Твердохліб, волонтерка.
Бабусі Людмили не стало 24 жовтня. Попрощатися з нею прийшли її подруги –волонтерки. Катерина Познякова каже: знала Людмилу особисто, вона була українкою до глибини душі.
Фото: Суспільне. Дніпро
У Дніпрі попрощалися з волонтеркою Людмилою Твердохліб
«При тому, що вона була вже у дуже поважному віці, вона була при розумі. Вона декламувала вірші українські, вона знала напам’ять багато поем. Вона сама писала вірші. Вона дуже любила хлопців добровольців, саме добровольців з Правого Сектору. І вона завжди казала мені особисто, що якби не ці хлопці, то війну б ми програли. Дуже сумую за нею, царство небесне», – говорить Катерина Познякова, волонтерка, громадська активістка.
«Ця людина підтвердила, що незважаючи ні на що, якщо жити з Богом, а вона жила з Богом, можна подолати все і вершити великі справи», – говорить Дмитро Поворотний, капелан.
Останні три з половиною роки бабуся Людмила мешкала у вдови загиблого воїна Ганни Счасної. Ганна розповідає: у бабусі є донька, але відносин вони не підтримували. Тому доглядали її волонтерки. Сама Ганна займалася і похованням.
«Інсульт стався, 10 днів її полікували, і потім 9 днів вона ще вдома тихенько помирала. Я бачила, що їй було погано, але вона все рівно від ліків відмовлялася», – говорить Ганна Счасна, доглядала бабусю.
Фото: Суспільне. Дніпро
Ганна Счасна – доглядала бабусю
Ганна каже: бабуся багато розповідала про минуле, співала пісні. Останнім часом ходила до шпиталю – носила військовим ковбасу і яблука. Бо вважала це своїм обов’язком.
«Вона часто розповідала, що каже, сидить солдатик, голову охопив руками. А я підходжу, кажу: соколику, що з тобою? Голова болить після контузії. А вона каже: дозволь, я помолюся над тобою. Накладаю на нього руки, молюсь, молюсь. І він піднімає голову через якийсь час, каже: ой, бабусю, уже добре мені, дякую. Вона дуже добра була, дуже добра, дуже самотня. І така гонорова. Завжди приходила і казала: Аня, як я сумую, що Україна у нас така бідна, така бідна. І всі її рвуть на шматочки. От я буду це завжди пам’ятати», – говорить Ганна Счасна, доглядала бабусю.
Автори: Георгій Марков, Олексій Коренєв. Новини на Суспільному, Дніпро.
«Мудрий тесля». У Кривому Розі хлопчиків безкоштовно вчать майструвати. РЕПОРТАЖ
