Танці, рукоділля, саксофон: як хобі допомагають дніпрянам відволіктися від війни

Зараз українці загалом та дніпряни зокрема переживають надскладний період. Те, що війна надовго, зрозуміли вже всі. І навіть той факт, що за зимою прийде весна, поки що не дуже додає оптимізму. Через це настрій у багатьох з нас стабільно на нулі, а дехто взагалі знаходиться у глибокій психологічній ямі. Як рятуватись від цього, як не впасти в затяжну депресію? Багатьом витримувати емоційне навантаження допомагає хобі. Коли займаєшся улюбленоюсправою, є змога відволіктися. Своїм досвідом з цього приводу з нами поділилися дніпряни, пише “Наше місто“.

Тетяна робить картини з клаптиків

Тетяна Мазниченко, яка багато років свого життя присвятила журналістиці, останні декілька років мешкає у селі. Але хатні справи та господарство не рятують її від сумних думок. Тому вона вигадала для себе цікаве заняття.

 — Проста і навіть чимось примітивна справа, — пише Тетяна Мазниченко на своїй сторінці у фейсбуці. — У мене так: коли підкатує депресивний стан — треба щось робити руками. От з весни до осені він не підкатує, бо з ранку до ночі роботи в селі вище неба. А взимку буває.

В телефоні зараз сидіти — здуріти можна. Книжки читати — добре, але іноді читаєш одне, а думки зовсім про інше. А от рукоділля — саме те. Але! Якщо, наприклад, в’язати, то коли рядки черездеякий час переходять в автоматичний режим — знов у мізках погані думки. Ну як зараз у кожного з нас, мабуть.

І ось придумала. Береш все, що є в коробках-корзинках “про всяк жіночий випадок”, поєднуєш це в щось єдине маленьке, а потім це маленьке — в єдине велике. І щоразу ти робиш щось новеньке. Жодної монотонності.

У мене є клаптики зразків меблевої тканини, якісь вив’язані років 10-15 томуквіточки, повна коробка гудзиків, поламані прикраси і ще незрозуміло що. Все. Руки зайняті! Я не знаю, що саме велике вийде з цих маленьких епізодів. Може сумка або покривало, або подушка, або … Не знаю, короче. Поки воно мене просто заспокоює і відволікає.

Звичайно, під час такого рукоділля я теж про щось погане думаю, але недовго. Бо кожен клаптик займає десь годину. І ідея наступної “картинки” просто не дає розігратися моїй буйній “чорній” фантазії. А щодо того де брати клаптики, тогарно виглядають в цій справі джинсові, або трикотажні, наприклад. Так що лікуйте нерви разом зі мною.

Вікторія вишиває та слухає аудіокнижки

Вікторію Климович дніпровські журналісти добре знають як екскерівницю пресслужби Дніпропетровської обласної ради. Потім була робота на інших посадах, а потім – пенсія. Коли вийшла на відпочинок, перебралася до села. Господарство заводити не стала, тож вільного часу виявилось досхочу. Як його використати з користю?

 — Вишивати я почала років десять тому, — згадує Вікторія Климович. – Зараз у мого чоловіка є три вишиті мною сорочки, у дочки  —  сукні. Є різні вишиті речі і у друзів.Роблю це, у першу чергу, для власного задоволення. До того ж зараз це для мене – справжня арттерапія, релакс.

Найбільше Вікторії до душі вишивка хрестиком. Вона впевнена, що жодна машинна вишивка не має такої енергетики як та, що зроблена власноруч. Цікаві візерунки з певним змістом знаходить в інтернеті.

 – Для того, щоб відволікти думки під час рукоділля, я паралельно слухаю аудіокнижки, — ділиться Вікторія. – Останнім часом це романи Павла Загребельного, проза скандинавських авторів. Зазвичай сідаю за цю справу ввечері. Перемикаюсь подумки на те, що війна закінчиться, а краса, яка створена моїми руками,залишиться.

Наталія танцює трайбл

Наталія Шуліка, заступниця директора Східного міжрегіонального департаменту Національної служби здоров’я України, почала танцювати давно. Саме вона була однією з ініціаторів балів для військових та волонтерів, які до великої війни регулярно проводились у Дніпрі. Брала в них участь і сама – вивчала класичні танці типу вальсу та ча-ча-ча. А згодом захопилась новим модним напрямком у хореографії – трайблом.

— У ньому поєднується дуже багато різних танців – індійський, каталонський та інші, — каже Наталія Шуліка. — Мені дуже сподобався трайбл — я регулярно відвідувала заняття. Але коли почалась велика війна, моя вчителька разом з двома маленькими дітьми поїхала до Німеччини. Я залишилась без танців, і мені їх дуже бракувало. Наприкінці 2022 року вчителькапочала проводити заняття онлайн, але це було досить складно. Тож ми всією групою чекали на повернення нашої педагогині, і минулого року це нарешті відбулося.

З вересня 2023 року заняття трайблом відновились офлайн. Відвідувати їх стало значно більше дніпрян, ніж до повномасштабної війни. Тобто людям це дійсно дуже потрібно.

— Зараз ніхто майже ніколи не пропускає заняття, як це було раніше, — зазначає Наталія. – І це недивно. Бо коли танцюєш, голова повністювідключається від всього. Наче навкруги нічого не відбувається. Для мене танці – це дуже потужний ресурс. Я там маю життя без війни. Ми не розповідаємо один одному про прильоти чи щось таке, хоча за межами танцзалу, звісно, так чи інакше дотичні до воєнних реалій. Наприклад, займаємось волонтерством, донатимо.

25 дівчат та жінок різного віку, які відвідують заняття з трайблу, намагаються самі для себе створювати свята та гарний настрій. Наприклад, нещодавно вони провелиноворічну фотосесію у гарних яскравих костюмах.

— Можливо, хтось скаже, що всі ці вбрання та пайетки зараз не на часі, — підсумовує Наталія Шуліка. — Але це підтримує нас та надає сили жити. Заняття проходять двічі на тиждень по півтори години. Під час них ми обмінюємось енергією. Це зараз дуже важливо для кожного.

Софії саксофон допомагає триматись на плаву

Дніпрянка Софія зараз служить у ЗСУ (ім’я змінено з метою безпеки). ЇЇчастина знаходиться у Дніпрі, але іноді жінка виїжджає у справах за межі рідного міста.

 — Для того, щоб не поїхала кукуха, минулого року я у свої 45 років вирішила освоїти новий музичний інструмент, — розповідає Софія. – Раніше грала на фортепіано та гітарі, тепер – ще і на саксофоні. Це не дитяча мрія, а скоріш доросла – про свою старість. Я не хочу бути поважною пані похилого віку – хочу бути бабкою з дредами та саксофоном. Гра на саксофоні зараз означає, що моястарість буде. Я виживу. Хоча іноді нам здається, що майбутнього нема, все погано.

Софія впевнена, що одна з головних умов для виживання зараз – будувати плани. У тому числі й на старість. Не думати про те, що вони не здійсняться. Нехай навіть ці плани будуть здаватись чудернацькими.

 — Іноді я змушую себе грати на саксофоні, бо це важка праця, — зізнається Софія. – Але мені дуже подобається, як я з ним виглядаю. А наскільки добре я граю – то вже іншасправа. Я придбала інструмент минулого літа за 5 тисяч гривень – він вже був вживаний, але у дуже доброму стані.

Після цього Софія знайшла молодого креативного викладача. Він переконав жінку в тому, що вона має грати, навіть якщо в неї це виходить не ідеально. Головне – діяти.

 — За цей час бувало, що я знаходилась у Дніпрі по декілька тижнів,– зазначає Софія. – Тоді ходила до викладача по два-три рази на тиждень. Коли виїжджаю за місто, саксофон з собою не беру, бо тоді немає часу для занять. Але в той час, який я виділяю на гру, я більше ні про що не думаю. Не беру до руктелефон, ні з ким не спілкуюсь. Думаю тільки про те, як правильно взяти ноту. Це зосередження допомагає утримати «дах» на місці.

 Софія вже може зіграти декілька композицій. Наприклад, таких як «Квітка душа», «Тиха ніч». Зараз працює ще над декількома піснями.

 — Саксофон дійсно допомагає мені триматись на плаву, — каже Софія. – Чим спокійніша я, тим спокійніші мої близькі. Тим краще йде моя служба. На сцені грати я не хочу – роблю це виключно длясебе. І забороняю собі казати: «Та ні, я не зможу… Скоро пенсія – що за маячня?» Впевнена, в нас все буде – і Перемога, і старість.

Немає часу – це лише відмовки

Психологи дуже наполегливо радять саме зараз, під час важких випробувань, знайти собі хобі. Звісно, якщо ви не зробили це раніше. Бо цікаве захоплення – це зазвичай не тільки джерело енергії, а й найкраща мотивація жити далі.

— Хобі — це якась справа, яка приноситьзадоволення та радість, — зазначає психологиня Ірина Фролова. — Ми займаємося нею,  не очікуючи певного результату. Цей стан дає нам енергію та паливо для нашого життя. На репліки: “Ти не туди витрачаєш час!” має бути тверда відповідь: “Це мій час!”.   Я сама чи сам вирішую,  куди його витрачати.  До того ж, коли ми отримуємо задоволення, то як мінімум нам, нашим дітям, нашим сім’ям, від цього краще.  

Іноді людискаржаться на те, що хочуть  займатися хобі, але в них не вистачає на це часу. Але психологиня наполягає на тому, що знайти його завжди можна. Просто треба вірно розставити пріоритети.

— Якщо копнути глибше, то зазвичай йдеться про почуття провини, —  впевнена  Ірина Фролова.  — Починаєш просто чимось займатися, тобі радісно від цього. Але ти чуєш докори, голоси сумління, що ти нібито не тим займаєшся.  Тобто “немає часу” — це часто може бути нашоюзахисною реакцією. Для того, щоб пожалітися іншим на те, що я хочу займатися цим хобі, але ж не можу, бо є важливіші справи.  

Якщо вам хочеться знайти хобі, але ви не знаєте, яке саме, згадайте, про що ви давно мріяли. До речі, в наш час хобі дуже часто переростає у спосіб  заробітку або навіть у професію.  Це може стати додатковим стимулом для занять цікавою справою.