Справи проти регіоналів: жартівливі погрози

Чому спроби заарештувати колишніх регіоналів обертаються фарсом

Сезон полювання на недоторканних можна вважати офіційно закритим. Верховна Рада провалила подання Генеральної прокуратури України про зняття депутатського імунітету відразу з двох колишніх регіоналів: співголови Опоблоку Олександра Вілкула та його колеги по фракції Дмитра Колєснікова. Охочих серед депутатів у залі для вирішення цієї справи того дня виявилося занадто мало.

Цього слід було очікувати. Тема притягнення до відповідальності колишніх чиновників режиму Януковича вже давно не в тренді, як і всіх інших діячів із сумнівною репутацією. Хто ще не зрозумів, ритуальні рухи в цьому напрямку робляться виключно за інерцією та для форми. У рідкісних випадках використовуються як додатковий стимул та аргумент для співпраці. Уже ніхто з нардепів чи інших достойників особливо не боїться, що може втратити мандат і потрапити за ґрати. Іноді «переслідування» навіть додає певних політичних чи електоральних бонусів.

Електорат не зносить влади, тим паче такий специфічний, як в Опоблоку. Зате любить гнаних і нещасних, загорнутих у картаті коцики, на ношах, інвалідних візках (які стають у пригоді в залі суду) чи хоча б зі смутком в очах. Він навряд чи вслухається в слова генпрокурора про те, яких збитків державі завдали Вілкул та Колєсніков, таким нікого не здивуєш. Плюс усе це, очевидно, підстава та наклеп. Але його точно розчулять рюмсання цих двох стражденних мучеників про підступну й злобну «хунту», яка влаштувала переслідування справжніх захисників народу.

Врешті, владі в особі Петра Олексійовича та його креативної команди також більше не потрібно гучних видовищних судових шоу. Це лише відволікає від важливих меседжів, поширюваних із Банкової, та породжує неприємні балачки. Як, власне, і звинувачень у цинічному переслідуванні опозиції в переддень виборів. Та й домовленості, укладені у важкі постреволюційні часи, щоби ніхто й не сумнівався, усе ще діють. Визначені ролі ніхто не перегравав і червону лінію не переходив. Екс-регіоналам відведено місію лякалки, як колись за Кучми комуністам, і вони її талановито виконують. Нині всі ці персонажі на гачку й менш небезпечні, ніж деякі колеги, чий рейтинг у соцопитуваннях змушує нервувати. До того ж основні пункти таки закрито. Ритуальний Єфремов уже сидить, але далі Старобільського СІЗО на рідній Луганщині він навряд чи вирушить. Савченко сама винна, що так влипла, та й нікому вона не цікава, тому хай сидить. Штепа своє відбула. Кернес недоторканний. Усі ж інші потенційні «жертви» якщо не втекли вчасно, то або вже встигли домовитися про індульгенцію (ціна, звісно, — державна таємниця), або рухаються в цьому напрямку.

На справжні репресії (хай навіть і виправдані) Банкова навряд чи наважиться, доки є можливість домовитися. Не варто забувати, що Вілкул і Колєсніков — представники ахметовської фронди в Опоблоці. Олігарх номер один має не найгірші стосунки з президентом, отже, простір для маневрів є. З огляду на парламентські вибори ахметовська гвардія може стати в пригоді: і для теперішніх голосувань, і на майбутнє. Але це тільки в разі, якщо буде виграна битва за другий термін, хоча й у ній ресурс господаря меткомбінатів і шахт теж зайвим не стане.

Якби в правоохоронців і справді було бажання засадити таких чільних діячів «руху опору», вони це зробили б на раз. Знаючи, які в них можливості та на що здатна правоохоронна система, можна навіть не сумніватися, що то операція рівня практикантів. Її можна було б провести набагато якісніше та барвистіше: зі слайдами кримінальної хроніки та записами телефонних перемовин, «качелями» під Радою, провокаціями в кулуарах — фантазуйте хто як може. Але такого завдання не було. Тому шоу вийшло млявим і вкотре зіпсувало настрій електорату. Відняло принагідно всім причетним плюси від карми й додало адептам зради нових аргументів.

Адже звинувачення на кшталт завдання збитків державі в кілька мільйонів гривень (хай навіть 15 млн грн) — це смішно для такого персонажа, як Вілкул. Він не тільки мітить у президенти, а й на перших ролях в партії імені Януковича, а отже, прожив цікаве й бурхливе життя та має за плечима багато захопливих історій. Із таким самим успіхом його можна було б звинуватити в несплаті проїзду в метро. Тоді б хоч істерика була бурхливіша й на фільми про ватажків мафії більше схоже.

А де співучасть у державному перевороті Віктора Федоровича, колабораціонізм на користь Кремля, співпраця з криміналітетом (а саме він був рушійною силою Антимайдану), оборудки з нерухомістю, махінації з державними коштами, які спрямовувалися на різноманітні сумнівні проекти, врешті, причетність до побиття в Дніпрі учасників Євромайдану в часи Революції гідності. Уся ця інформація є у відкритому доступі — бери й копай. Власне, хоч кого витягни з колоди фракції Партії регіонів зразка початку 2014 року, вийде такий собі кримінальний джокер. Особливо якщо брати до уваги, що ПР на той час була стійкою злочинною організацією (є таке визначення в Кодексі). Але Генпрокуратура вирішила обрати для висунення звинувачень саме цей скромний шлях і саме цей непевний час, чітко розуміючи, який має бути вихлоп.

Аналогічна історія й із Колєсніковим. Цей не такий яскравий персонаж, мабуть, має менший послужний список, але якщо захотіти, то можна знайти за що зачепитися. Уже тільки за кривавий розгін тітушками у співпраці з міліцією євромайданівців у січні 2014-го в Дніпрі його можна було б добряче потрусити. А був він ще й очільником не найзлиденнішого Міністерства промислової політики, головою Держагентства України з управління державними корпоративними правами та майном, врешті, головою Дніпропетровської ОДА. Сумнівно, що там усе чисто. Але навіть подай цього прихильника совка, який досі називає українців радянським народом, не в парі із землячком Вілкулом, а окремо, усе повернулося б геть інакше. Тільки план був саме таким.

Тепер уся ганьба падає на депутатів Ради. Хоча від них і не варто було сподіватися чогось більшого. Самогубців у цьому колективі стало ще менше, а потреба в піарі на небезпечних розвагах якось несподівано відпала. Тим паче коли навіть президентська фракція дає після заклику свого колишнього голови, а нині генпрокурора за Вілкула тільки 46 голосів і за Колєснікова 61, чого хотіти від інших, менш лояльних і менш пригодованих. Рада вже заточена на вибори (навіть не на президентські, а свої), живе ними й насолоджується процесом. Їй ні до чого влаштовувати показові шмагання колег, заробляти комусь бали та порушувати баланс. Особливо якщо це насправді нікому не потрібно. Нарешті можна сміливо прогнозувати: на гіпотетичній можливості скасування недоторканності для всього парламентського бомонду загалом теж варто ставити великий хрест. Це був банальний фейк.

Тиждень

Автор: Роман МАЛКО