Сім’я Грициків з Нікопольщини відзначила 60-річчя подружнього життя
Весною цього року Ганна Василівна і Федір Миколайович Грицики, мешканці села Новоіванівка Нікопольського району, відзначили знаменну подію — 60 років подружнього життя. Не випадково цей ювілей символізує один з найкоштовніших каменів — діамант, символ щастя і міцності. Подружжя Грициків, попри життєві випробування, за ці роки зуміло зберегти кохання, вірність, сімейний вогник.
Федір побачив школярку Ганну напередодні призову до армії
У злагоді, любові та щоденних турботах проходило їх життя. Ніколи не дорікали одне одному за невдачі. Багато працювали, до цього привчали своїх трьох дітей. Тепер і онуки прислухаються до порад бабусі й дідуся. Вони схожі на ювілярів не лише вродою, а і вдачею. Четверо вже здобули вищу освіту. Ганна Василівна і Федір Миколайович дали її усім дітям, а тепер намагаються допомогти й онукам. Найбільшою радістю для сім’ї стало народження правнучки Ганнусі, якій уже два з половиною рочки.
Грицики завжди привітні, доброзичливі, готові прийти на допомогу. Односельці та мешканці навколишніх сіл шанують цю родину за працелюбність, цілеспрямованість, чуйність.
Ганна Василівна, учасниця Другої світової війни, та Федір Миколайович, учасник бойових дій, пройшли тернистий шлях. Трудовий і життєвий досвід збагатив їх великою мудрістю. Життя ніколи їх не пестило, всього досягали нелегкою копіткою працею.
…Їх дитинство і перші роки юності промайнули в мальовничому селі Лютовиска. Воно розташувалося в самому центрі Карпат, а поряд з ним протікала швидка гірська річка Шан. Сьогодні ця територія належить Польщі.
Із захопленням Грицики розповідають про неповторну красу того краю, де зростають чорниця, малина і суниця, а в чистих ріках водиться форель. На невеликій відстані один від одного — природні джерела цілющої води. Духмяним гірським повітрям на повні груди дихається в цьому краї! Подружжя досі сумує за малою батьківщиною і прагне знову побувати в рідних місцях. Навіть закордонний паспорт оформили і живуть сподіванням, що скоро скасують візовий режим.
В Лютовисках вони мешкали неподалік одне від одного. Але вперше Федір звернув увагу на 14річну школярку Ганну в переддень свого призову до лав армії. Йому ішов уже двадцятий.
— Це була маленька гарненька дівчинка з кругленьким обличчям, з гарним кучерявим волоссям, — з добротою пригадує Федір Миколайович. — Погляд її карих очей якимсь дивним струмом пробив моє серце. І, як виявилось, на все життя.
Орден «За мужність» і медаль
Федір служив в армії чотири роки. Службу проходив у важкій артилерії, був командиром відділення розвідки, помічником командира взводу. У 1952му став мінером, брав участь у розмінуванні територій колишніх воєнних дій Волховського округу. 182 дні тривала ця операція! Тоді солдат за день знешкоджував по 100—150 мін.
Це було надзвичайно ризиковане завдання, адже основним знаряддям пошуку був дерев’яний щуп із залізним наконечником. Про міношукач можна було лише мріяти. На кожного бійця була встановлена денна норма — від 0,12 га до 1 га замінованої території. За самовіддану службу Федір Миколайович був нагороджений орденом «За мужність» і медаллю «Захисник Вітчизни».
Після армії Федір повертається в село Дудчани Нововоронцовського району — ще в 1951 році його батьки разом з іншими мешканцями Львівщини були масово переселені в Херсонську область.
Одного весняного дня Федір зустрів на вулиці Ганну. Але то вже була зовсім інша Ганна — вродлива дівчина середнього зросту з гарними очима, кучерявим волоссям. Її врода зворушила юначу душу, полонила серце на все життя. До Федора прийшло справжнє кохання!
Ганна закінчила десятирічку і працювала в колгоспі різноробочою. Федір закінчує Нововоронцовське училище механізації сільського господарства і дає згоду поїхати в Казахстан на освоєння цілинних земель. Але не один — з молодою дружиною.
Весільна подорож на … цілину
6 березня 1956 року о 15.00 пара зареєструвала у сільській раді шлюб, а опівночі поїхала на вокзал. Йому було 26, їй 19.
Та хоч би яку вантажівку їм, добровольцям того призову на цілину, дали, а то — на тракторі! Була непролазна грязюка, бездоріжжя. Федір до кабіни посадив дружину, а сам став на сергу і так їхав 45 кілометрів.
— Вийшла непогана весільна прогулянка, — сміється Ганна Василівна. — Приданого в мене не було. Тоді люди були такі бідні, у колгоспі працювали за палички. Усе багатство вмістилося в його солдатську валізу і трохи харчів на дорогу в сумку. Але ми були такі щасливі, що разом! А як зайшли у вагон, Федя заспівав: «Едем мы друзья, в дальние края, станем новоселами и ты, и я…»
Через шість діб опинилися в Кустанайській області, в чужім краю, з чужими людьми. Один клімат чого вартий — мінус 40 взимку. Багата природа, березовий ліс, у кожному селі великі красиві озера, в яких багато карасів. Вода — і пити, і прати — з одного озера. Приїхало тоді з України людей багато, але згодом половина їх повтікала. Та Грицикам не було куди тікати. Заробіток мізерний. Жили на квартирі без будьяких умов, згадує Федір Миколайович.
Як гартувалася сім’я
Починали все з нуля, поступово піднімались сходинками нелегкого життя. Ганна закінчила школу ревізорів і працювала ревізором в торгівлі, Федір — трактористом. Пізніше закінчив училище промислового обліку — влаштувався бухгалтером. Молоде подружжя працювало і водночас заочно навчалось у технікумі. Тим часом народжується первісток — син Микола.
Через п’ять років повернулися в Україну. В селі Дудчани згодом народилися дві доньки, Леся і Оксана. Жили, працювали, виховували дітей і знову вчилися. Заочно закінчили Полтавський інститут кооперативної торгівлі.
На початку 80х років Грицики переїжджають на Нікопольщину, у село Новоіванівку. В колгоспі «Дружба» працювали економістами. Згодом Федір Миколайович очолив колгоспну бухгалтерію, а пізніше загальні збори колгоспу обирають його головою ревізійної комісії. Ганна Василівна обиралася односельцями депутатом сільської ради, де працювала секретарем.
У Спас частують медом односельцівветеранів
…Уже давно ветерани на заслуженому відпочинку. Вагомий внесок вони зробили в розвиток країни, та не сидиться їм без діла. Федір Миколайович 12 років на громадських засадах очолював ветеранську організацію при Новоіванівській сільській раді. До нього часто звертаються не лише односельці, а й мешканці навколишніх сіл. Жодній людині не відмовив у допомозі. Доводилось вирішувати навіть питання, що потребують чимало часу, навіть років. Це і оформлення земельних паїв, і встановлення статусу учасника війни, пенсійні та багато інших питань.
Найскладніша проблема, яка майже рік не дає спокою ветеранові, — відновлення телефонного зв’язку в Новоіванівці, Високому і Новоселівці. Після того, як мисливці за кольоровим металом обірвали повітряну лінію, у цих селах не працюють телефони. В які тільки інстанції не звертався учасник бойових дій, — скрізь тупик, відписки.
…Найбільше захоплення родини — бджільництво. Вони займаються ним понад 50 років. Господар може годинами чаклувати біля вуликів. Досвідчений бджоляр ділиться своїм досвідом з усіма, хто прагне освоїти цю непросту, але цікаву і корисну справу.
Ганна Василівна і Федір Миколайович часто пригощають корисним і смачним продуктом односельців, зокрема, людей похилого віку. У цієї родини склалася добра традиція: щороку на Спас частувати в селі медом всіх учасників війни, бойових дій, удів (а це близько 25 осіб).
Охоче допомагає чоловікові Ганна Василівна, та й собі знаходить справу до душі: в’яже із вовни шкарпетки, светри. Обдирає гусяче пір’я і робить пухові подушки і ковдри. Від цього має задоволення. Вже приготувала придане не лише для онуків, а й для маленької правнучки. І завжди працює з піснею.
Діамантове весілля справляли великою дружною сім’єю
У ювілейний день зібралася за святковим столом велика дружна родина. Своїх найрідніших — тата і маму, дідуся і бабусю — вітали з сімейним довголіттям. Були спогади про щире кохання, вірність, які вони бережуть уже 60 років. З уст ювілярів лине мелодія гарної української пісні, що знову повертає їх у дитинство і роки юності, прожиті в мальовничому куточку Карпат.
Нехай щастить і далі вам, дорогі наші односельці, у житті. Ви неоціненний приклад не тільки для своїх дітей, онуків і правнучки, а й для багатьох мешканців нашого села.
Побільше б таких людей в Україні, як Федір Миколайович та Ганна Василівна Грицики! Може б, тоді нам краще жилося…
Леонід ЩЕГЛОВСЬКИЙ
На фото:
Молоде подружжя. 1956 рік.
