Січеславська — назва, яка закодована в символіці області, — історик Андрій Гречило

Дискусія щодо перейменування Дніпропетровської області на Січеславську набирає обертів. У всьому регіоні активно проходять громадські слухання, публічні обговорення та круглі столи. До цього процесу вже долучилися народні депутати, які ініціюють відповідний законопроект та органи місцевого самоврядування. Окрім того, у складному питанні допомагають розібратися історики, краєзнавці та науковці. 

Відтак, у інтерв’ю для Дніпрограду свою позицію щодо декомунізації нашого краю висловив відомий історик, фахівець у галузі спеціальних історичних дисциплін, зокрема геральдики (гербознавства) Андрій Гречило. Він пояснив чому важливо назвати регіон саме Січеславщиною.

Дніпровські активісти ініціюють перейменування Дніпропетровського регіону на Січеславську. Ініціативу підтримали більше 40 громадських організацій області, громадські ради при органах місцевого самоврядування, народні депутати та містяни. Загалом тема розпалила неабиякі обговорення не тільки в регіоні, а й у всій країні. Як вам назва «Січеславська»?

Особисто я підтримую ідею перейменувати область саме на Січеславську. Вона вмотивована та історично обумовлена. Саме Січеславська відображає історичний колорит вашого регіону. Це дуже правильно та свідомо зберігати минуле своєї території у гербах, прапорах та топонімах.

Геральдика Дніпропетровщини пронизана козаччиною, це доводить, що територія має свою символіку. Герби та прапори населених пунктів Дніпропетровщини мають зображення і самих козаків, і їх зброї. Відтак на гербі області відтворений козак з мушкетом — то запорожець, зображення якого присутнє на гербах Війська Запорозького та гетьманської України впродовж майже 200-літнього проміжку історії. 

Козак з рушницею в різних модифікаціях використовувався з 16 століття. Вперше зустрічається на печатці 1592 року. Оспіваний в українській поезії 17 століття. З 18 століття, після правліня Богдана Хмельницького, почав використовувався як герб та набув територіального значення, він використовується і в документах, і в козацьких літописах. 

Тож геральдична січова традиція є характерною для Дніпропетровщини та активно використовується, що підтверджує козацьку спадщину саме вашого краю. Без перебільшень можна заявити, що Січеславська закарбована у символах області. І саме це ім’я для краю дуже добре б скорелювалася із геральдикою регіону.

У загальному сенсі, чому важлива декомунізуція для України? Як це вплине на наше майбтнє?

Гарне питання. Всупереч поширеному уявленню, що декомунізація стосується минулого, головна її мета – вільне і безпечне майбутнє. Україна ніколи не збудує заможного та спокійного майбутнього без подолання спадщини тоталітарного минулого. Бо тоталітаризм і добробут – несумісні. Тож перейменування назви цілої області – обов’язкова умова того, щоб у нашій державі відбулися позитивні суспільні перетворення.

В цьому плані Україні є чого повчитись у центральноєвропейських держав, які розпочали процес декомунізації й відтоді спромоглися збудувати значно щасливіше й успішніше суспільство. 

Противники декомунізації апелюють думкою, що зміна назви не на часі. Зокрема, аргументують це поганими дорогами та незадовільним економічним станом країни.

А коли буде на часі? Це просто забалакування проблеми і розтягуванні її у часі та просторі. Декомунізація не вимагає великих зусиль, ні коштів, ні змін документів, ні бюджетних витрат. Навіть в юридичному плані вона не викликає жодної проблеми. Це питання актуальне з першого моменту незалежності України.

І все ж деякі містяни переконані, що можна лишити Дніпропетровську область.

Парадоксально, але тоталі­тарно-комуністична топонімія локалізується в тих регіонах України, де найдужче лютували колективізація, репресії, голодомор. Це стосується і Дніпропетровщини.

Совєтський період в житті України – то історія, але нашу історію не мають права представляти вожді, які прирікали наш народ на голодомор, терор, переслідування, нестатки. Його в назвах міст, сіл, вулиць та площ України мають репрезентувати імена «великих і малих» українців, наших героїв, зокрема і козаків.

Можна уявити, що відбувається в голові у дитини, яка живе на вулиці Кірова, ходить по вулиці Леніна повз пам’ятника Петровському. А в школі їй розповідають історію України, де вона довідується, що люди, якими названі області та проспекти знищували українців, влаштували голодомор та щиро ненавиділи нас як націю. Очевидно, що виховати нормальне покоління, яке б адекватно сприймало і минуле і сучасне дуже важко. Звідси і береться пострадянська свідомість. На жаль в цій ситуації людина часто не може відрізнити причину від наслідку, не бачить різниці між проблемою та її видимим проявом або симптомом. Її мораль та логіка полягає у нехитрій тезі, що поки проблеми не видно – проблеми немає. Бідність, поламані дороги, підвищення цін — це все видно. А як топоніми, гідроніми та пам’ятники впливають на свідомість — ні.

Невже власні назви справді настільки, як ви кажете, впливають на свідомість людини?

Будь-яка назва населеного пункту несе інформацію для нових поколінь і створює спадщину. Ідентифікує людей. Власні назви посідають особливе місце: вони не лише здатні називати та характеризувати географічні об’єкти, а й можуть набувати особливої ідеологічної, політичної чи культурної значущості. Це був і є один з найзручніших способів маніпуляції свідомістю періоду Леніно-Сталіна. Комуністи як тільки приходили до влади одразу швиденько, до речі не питаючи людей, називали поселення “своїми” іменами, тобто розставляли свої маркери, помічали територію, тим самим знищували історичний спадок, який вже був на території до цього. Тим самим позбавляли націю можливості ідентифікувати себе з предками та нав’язували «свою» історію.

Тож закликаю усіх небайдужих українців, зокрема і мешканців майбутньої Січеславщини, долучитися до історичного моменту, допомогти відновити українську спадщину та підтримати перейменування області. 

Нагадаємо, народний депутат України Андрій Денисенко зібрав 150 підписів депутатів під проектом змін до Конституції — за перейменування Дніпропетровської області на Січеславську. 

Автор: Дарина ТВАРА