Ольга Скуратовська: «Музика – це винахід для зцілення душі»

Ольга Скуратовська: «Музика – це винахід для зцілення душі»

24 Липня 2023 Культура, Статті

Педагогиня-музикознавиця з Дніпра Ольга Скуратовська упродовж 30 років навчає дітей моральних цінностей через мистецтво, творчість, а найголовніше – через музику. Її чоловік – Володимир Скуратовський – український поет, композитор, заслужений діяч мистецтв, цьогоріч мав би відзначати своє 60-річчя, проте залишився в пам’яті його поціновувачів. Пані Ольга продовжує їхню спільну музичну справу. Про діяльність родини Скуратовських та творчі проєкти – в ексклюзивному інтерв’ю
«Вістям».

МУЗИЧНИЙ ШЛЯХ

– Пані Ольго, усе ваше життя пов’язане з музикою. Чим вона вас захопила? Як це – бути музикознавицею?

– Справді, моє життя повністю пов’язане з музикою. Скільки себе пам’ятаю, навколо мене звучала музика. Мої батьки не були професійними музикантами, але дуже її полюбляли. Мама виросла на трофейних музичних фільмах, була закохана в музику і дуже добре розумілася
на ній. А батько був аматором, який самотужки навчився грати на баяні, і мав дуже гарний слух. Він грав, співав, у нашому домі завжди звучала музика. Пам’ятаю одне з таких дитячих вражень, коли батько з мамою заспівали дует Карася та Одарки з української опери «Запорожець за Дунаєм» на одному зі свят. Це дуже приємні спогади. І, звісно, батьки були ініціаторами того, щоб я вступала спочатку до музичної школи, потім – музичного училища. Завжди мене у цьому підтримували. Проте саму спеціалізацію
«музикознавець» я обрала самостійно.

Далі навчалася в консерваторії за цією спеціальністю. І для мене це дійсно шлях, на якому я навчаю музики дітей віком від двох років до підлітків. Також для мене це можливість вести просвітницькі заходи, концерти, розповідати про музику, досліджувати твори, написані композиторами різних часів, пізнавати академічну музику тощо. Знайти мову, якою можна розповідати дітям і дорослим, які не дуже в цьому розуміють, про музику минулого і сучасного – це і є
завдання музикознавця, і мені це дуже подобається.

ЖИВА ПАМ’ЯТЬ

– Володимир Скуратовський – ваш чоловік, композитор, якому присвячено творчі вечори, ваші сторінки пам’яті. Що для вас означає – продовжувати його шлях та розповідати про нього іншим людям?

– Володимир Ілліч Скуратовський – це мій чоловік, із яким ми майже 25 років були разом. Можна сказати, що він був для мене камертоном у світі музики. Це дуже талановита людина,
композитор, поет, музикознавець, дослідник, піаніст, педагог. Особистість, яка з любов’ю ставилася і до своєї професії, і до оточуючих. І багато людей у нашому місті, скажімо так, заряджені музикою завдяки йому. Це і студенти музичної академії імені Глинки, учні дитячої музичної школи № 6, яка зараз носить його ім’я. Він розповідав про музику різних часів так захопливо, наче сам жив у ті часи. На жаль, його раптово не стало, це трапилось майже 7 років тому.

Смерть сталася після концерту,
який він провів у музичній школі. Ось так зі сцени з усіма попрощався. Після його смерті у нас була жага до спілкування з ним, хотілося хоча б частинку тієї любові, яку він дарував усім, зберегти та передати оточуючим. Згодом почали потроху організовувати вечори та концерти пам’яті; видали збірку його поезії, створили музейну експозицію у музичній школі, досліджуємо його твори, проводимо конференції. Робимо все, щоб про цю людину знали не лише на Дніпропетровщині. Дуже хочеться, аби його музика
жила.

Володимир Скуратовський – автор незначної кількості творів, бо багато часу займала педагогічна діяльність, проведення різних заходів, майстер-класів. Разом із ним ми створювали дитячі музичні проєкти у філармонії. Його твори написані в різних жанрах. У нього є симфонічні твори, камерно-інструментальні, вокальні для дорослих та дітей. Також є чудові фортепіанні твори, які часто звучать у нашому місті. Мені подобається уся його музика, інтонація його музичної мови.

–
Який напрям творчої діяльності був для Володимира Скуратовського основним?

– Композиторство та педагогіка – це було його покликання. Він вважав, що важливо не лише самому знати і розумітися в музиці, але й передавати, ділитися, знаходити, заряджати енергією слухача. Можна сказати, що я теж у нього навчалася: як музики, так і життєвих настанов. Ми створювали спільні проєкти для дітей та молоді, аби через музику вони вчилися моральних цінностей і дорослішали. Якщо людина
навчиться не лише слухати музику, а й розуміти та пізнавати її, це розширює її світогляд, вона стає досвідченішою. Весна завжди була особливою порою року для Володимира Скуратовського, бо 28 квітня відзначається його день народження. А 2 червня – день його смерті. Цьогоріч йому мало б виповнитись 60 років. До цієї дати ми провели концерт пам’яті Володимира Скуратовського в академії музики ім. Глинки.

ПРИНЦИП ПЕДАГОГІКИ

– Ви працюєте у Студії анімаційної
педагогіки. Які техніки для навчання учнів застосовуєте?

– Студія анімаційної педагогіки – це студія комплексного творчого розвитку дітей, де ми намагаємося поєднати всі види мистецтва: творче і музичне. Зібрати все це в єдиному ракурсі. Анімація, тобто розробка мультфільмів, дає можливість створити синтез мистецтв. На заняттях діти віком від двох років проходять різні етапи творчого зростання та розвитку. Ми створюємо театралізовані, анімаційні проєкти, які сприяють розвитку
їхніх творчих та особистісних якостей.

– Ви також педагогиня дитячої музичної школи №6. З якою віковою категорією працюєте? Як зацікавлюєте їх музикою?

– Я працюю в дитячій музичній школі номер 6, в якій свого часу я й сама навчалася. Тож змалечку, з 7 років безперервно у цій школі (сміється). Я викладаю там музичну літературу, а раніше – історію мистецтв. Мені дуже цікаво розповідати дітям про мистецтво минулого. Можу сказати, що в моїй роботі поєднуються
ті дві галузі, які мене цікавлять по життю: мистецтво та педагогіка. Як зробити так, щоб діти «почули» тебе, як поєднати досвід дитини з новою інформацією, яку каже дорослий – це і є мій принцип у викладанні. Щоб інформація для дитини стала знанням, а знання – бажанням отримати свій досвід. Понад 30 років я працюю у педагогіці. І завжди треба бути живим, завжди треба шукати правильну тональність, з якою ми йдемо до дітей.

– Під час постійного спілкування з дітьми чи помітили ви
певні зміни їхнього емоційного, психологічного стану за час повно­масштабної війни?

– Можу сказати, що музика, мистецтво, живопис, театральна діяльність дуже допомагають дитині висловити себе, регулювати настрій та емоції, комунікувати з людьми. Через музичні інтонації, через пластичність, через малюнок ми завжди можемо бачити, що всередині дитини зараз відбувається, навіть якщо вербально вона це не може ви­словити. Через колір, через динаміку, через рухи ми можемо бачити, що
дитина відчуває. Дуже важливо саме зараз, щоб діти не зупиняли свою творчу діяльність, щоб вони мали змогу десь себе емоційно розвантажувати. Я дуже радію, коли бачу, що зараз ті діти, які мене оточують, перебувають у нормальному психологічному стані. Бажаю, аби так було і надалі.

– У вашому творчому арсеналі є дитячий проєкт, до якого залучений папуга. Розкажіть детальніше про цей захід.

– Ми проводимо концерти нашої програми «Дитяча філармонія». Один раз
на місяць відбувається зустріч дітей із класичною музикою. На кожний наш концерт ми запрошуємо різних виконавців: піаністів, співаків, скрипалів. 12 років тому разом із чоловіком ми створили музичні казки, присвячені творчості Йосипа Гайдна. Це чудова музика австрійського композитора, світла і життєрадісна. Проєкт має назву «Композитор Гайдн та його папуга». Коли ми тільки створили цей проєкт, на заходах був присутній живий папуга. Це було дуже кумедно, тому що він реагував на музику і видавав
різні звуки. Діти були зачаровані.

На сьогоднішній день на наших заходах присутній іграшковий папуга. Інші програми «Дитячої філармонії» передбачають знайомство дітей із різними музичними інструментами. Наприклад, у квітні у нас була зустріч із бандурою. Ми запросили тріо бандурис­ток і розповідали казку про вербу, з якої і виготовляють бандуру. Такі зустрічі відбуваються у Будинку мистецтв на вул. Філософській, 23, тож запрошуємо.

– Ви – авторка книги «Музи водять
хоровод». Як виникла ідея її створення? Про що в ній ідеться?

– Два роки тому я видала книгу «Музи водять хоровод». Це узагальнення мого педагогічного досвіду, а ще частина книги розповідає про наш із чоловіком музично-педагогічний проєкт «Юна опера», тож можна сказати, що книга має такий меморіальний характер. Написана вона в жанрі документально-художньої повісті. Там і методичні поради, і розповідь про те, як мистецтво може змінювати людей. Поради, як викладачі можуть
знаходити нові імпульси в мистецтві і використовувати їх у педагогіці. Книгу було видано київським видавництвом. Вона може стати у пригоді викладачам музики, образотворчого мистецтва, театральним режисерам, бо там ідеться про синтез мистецтв і як їх можна використовувати в педагогіці.

МАРГАРИТА СОПІЛЬНЯК, ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ ОЛЬГИ СКУРАТОВСЬКОЇ