На Дніпропетровщині живе господар з цікавим козацьким родоводом

Є на Васильківщині село Дубовики, відоме вже тим,що його ще 250 років тому заснували і заселили заможні козаки на прізвище Дубовики. Серед них був і далекий прадід героя нашої повісті Петро Ілліч Дубовик, який одружився з кріпачкою — красунею Гашею, від яких і пішов нинішній рід.

Та давня родина мала і свій герб, який нещодавно відшукала в архівах сестра Віктора Анатолійовича Ірина, а на ньому зображені козацькі символи: підкова, шабля і стріла.

Тепер і правнуки знають, з якого роду вони прийшли у білий світ. Цим треба гордитися. Але ще чого не слід забувати — яку пам’ять про себе залишили наші трудолюбиві предки.

Так склалася і моя журналістська доля, коли познайомилася з молодим спеціалістом — агрономом колгоспу «Україна» Віктором Анатолійовичем Дубовиком, працюючи ще в районній газеті, ведучи радіорепортажі про хліборобські будні. Але далі роки збігали за роками і вже Віктор Анатолійович стає головою сільгосппідприємства «Україна», а потім головою СФГ «Україна -2000», і ми вже про нього, як про мудрого господаря, знімали сюжети у телепрограмах «Господар землі» і «На сільському меридіані».

Зараз у господарстві близько 3000 гектарів орної землі в обробітку; 400 пайовиків довірили свої земельні наділи Вікторові Дубовику, який разом зі своїми спеціалістами робить найбільше добро на землі — вирощує хліб. Таких хлібодарів слід називати годувальниками нації і цінувати за те.

Розмова з героєм нашої повісті розпочалася ще по дорозі до села Дубовики і говорив Віктор Анатолійович з гордістю і про обкошені узбіччя, і про чисті пшеничні поля,і дослідні ділянки соняшника й кукурудзи, і вже вслід підготовлений ґрунт під нову посівну.

А біля контори вже чекали спеціалісти на традиційну ранкову розмову з керівником (так званий наряд), щоб спланувати і цей суботній день, бо в косовицю у селян не буває вихідних.

Зараз СФГ «Україна-2000» веде першість по врожайності ранніх зернових і зернобобових у Васильківському районі. І головний агроном Руслан Козій сказав так:

— На 935 гектарах ми посіяли пшеницю, яка дала в середньому по 55 цнт/га, а на окремих полях — навіть по 67 цнт/га. Чекаємо результат на збиранні ранніх зернових — до 2,5 тисячі тонн.

Ячмінь сіємо для пайо­виків і кукурудзу теж. Соняшник посіяли на площі 726 гектарів, який зараз дружно цвіте. Торік вперше спробували посіяти 60 га ріпаку, який дав по 35 центнерів з гектара. Цього року площу збільшили — 362 гектари дали в середньому по 30 цнт/га. Я вже працюю 10 років у гос­подарстві «Україна-2000» і з кожним роком у нас стає все краще і краще. Недавно придбали ще один новий комбайн «Джон Дір» до трьох, які вже є. Є «Кейси» і є наш «Дон», який ми залучаємо до збирання технічних культур.На жнивах працюють досвідчені механізатори: Микола Багаченко, Сергій Хорошилов, Сергій Касюта, Олександр Сігаєв (на «джон дірах»); Михайло Лихацький і Анатолій Іванічев (на «кейсах»); Юрій Мартиненко і Микола Шмигарь (на «доні»).

Уся техніка закріплена за механізаторами, які за неї і відповідають.

А ще ми зайнялися цікавою роботою — районуванням гібридів технічних культур, спостерігаємо за результатами ранніх і середніх строків достигання, за їх стійкістю до рослин — паразитів, і потім відбираємо для посіву на широких плантаціях.

А взагалі-то скажу так: з професіоналом, яким є наш Віктор Анатолійович, працювати набагато легше у нашій нелегкій селянській праці. Він справжній український господар.

А молодий агроном Олександр Дубовик, він же і старший син Віктора Анатолійовича, вже 4-й рік працює біля свого тата, пізнає нелегку науку спілкуватися з людьми за законами людяності.

— Для мене мій тато — це взірець керівника грамотного, досвідченого, вимогливого. У нас хороші люди, знаходжу з ними спільну мову. І завжди знаю, що тільки власним позитивом треба додавати енергії всім, з ким працюєш,як робить це мій тато.

Я знав, що моя доля — повторити його долю, теж стати агрономом і жити в рідному селі Дубовики.

От і цього року радий, що гарно себе проявили пшениці сорту «Подолянка», «Смуглянка», «Мудрість» і на круг маємо по 55 цнт/га.

Мені вже цього року допомагає і менший брат — Владислав, теж майбутній агроном. Він уже знає, як визначити рівень вологості зерна, яке зерно слід у першу чергу вивезти на елеватор. Обідами і вечерями для комбайнерів і трактористів, які працюють у полі з самого ранку до пізнього вечора, завідує моя старша сестра — Олена Костенко (Дубовик) у своєму сільському кафе разом з кухарками — Світланою Шевчук та Анною Янківською.

Отже, татові ніколи не буде соромно за нашу молоду династію Дубовиків. Ми його опора і надія. А ще мій тато цінує свою команду спеціалістів, які теж дають молоді уроки мудрості із свого багатолітнього досвіду: головний агроном Козій Р.Б., головний інженер Кузьменко А.П., завгар Фролов В.В., завгосп Піліпов О.М., енергетик Сухорученко Є. В. А з ними вже на посаді головного бухгалтера працює і моя дружина Юлія Дубовик.

А Віктор Анатолійович Дубовик, депутат Дніпропетровської обласної ради, який 26 років головує у рідному селі Дубовики, в день нашої зустрічі встигав відповідати на безконечні телефонні дзвінки і приймати односельчан з різними питаннями у своєму кабінеті. Для нашої ж розмови лишилася коротка година, але він сказав про те найголовніше, про що не повинні забувати всі люди:

— Змалку мене і моїх сестер — Ірину і Світлану привчали батьки до нелегкої сільської праці. Я знав, як господарювати біля корів і свиней, я знав і трактор, і комбайн, на яких усе своє життя працював мій батько — Анатолій Олексійович Дубовик, як полоти ланку цук­рових буряків у колгоспі, де працювала ланковою моя мама, Галина Михайлівна. Тож поки вони були живі, завжди вчувався їхній голос: сину, роби так, щоб нас не соромив.

Їх уже немає з нами, але їхньої щедрої науки ми разом з моєю дружиною Світланою навчаємо і наших трьох дітей. А ще завжди, дбаючи про власних дітей і онуків, думаю, що залишу їм у спадок, думаю про дітей і онуків своїх односельчан, з якими виріс, живу і працюю.

Не було у нас фельдшерсько — акушерського пункту, занедбали бібліотеку, ніколи не було у Дубовиках своєї церкви, люди ходили у далеке село помолитися.

Тепер же можу сказати з гордістю: є в моєму рідному селі і новий фельдшерсько-акушерський пункт, є пошта, є бібліотека, де проведений інтернет і встановлено комп’ютери (між іншим подаровані Васильківською райдерж­адміністрацією у день відкриття церкви).

Зроблено дитячий майданчик і спортивний комп­лекс, посаджено дубовий парк. Це теж символічно: мине час і виростуть дуби в селі Дубовики, і обов’язково хтось згадає наші добрі справи.

Але найголовніше: ми з моїм сватом Анатолієм Сергійовичем Костенком, головою СФГ «Хутірське» Васильківського району, за рік побудували церкву, якій дали назву Покрови у пам’ять про мою маму і про всіх матерів, які дали життя своїм хорошим дітям. Сам владика Іриней освячував наш Божий храм 14 жовтня 2016 року, а нам із сватом вручили ордени Святої Церкви.

І пішов небувалий дощ, і пішла чутка по селу — це добрий знак Божої милості. Тепер кожної суботи веде богослужіння настоятель Васильківської Свято — Вознесенської церкви отець Сергій Гончар. А ще ось у жовтні у нас проходитимуть вибори голови Миколаївської об’єднаної територіальної громади з центром у Дубовиках, і ми вже будуємо нове приміщення. Сюди увійдуть три сільські ради: Миколаївська, Добровільська і Зеленогайська. У планах ще будівництво аптеки, аби люди не їздили аж у райцентр по ліки. Закінчуємо в господарстві будівництво нового ангара для зберігання свіжозібраного зерна, де теж працює спеціалізована бригада мого другого свата — Олександра Петровича Пріщенка. Бачте, як добре мати таку талановиту рідню. Село Дубовики живе, житимуть біля нього і менші села — Артемівка, Медичне, а ще — Бровки, Лиса Балка, Дачне, Краснощокове, бо їхні жителі у нас отримують щорічну плату за паї, яка сьогодні підвищилась майже вдвічі: з 8 тисяч до 15 тисяч гривень.

А скільки додалося робочих місць з появою новозбудованих установ! Можливо, молоді захочеться тепер і лишатись у рідному селі. На святі Івана Купала так багато було дітей, а це теж добра ознака. Мені ж разом із своїм колективом не хочеться зупинятись на досягнутому, хочеться, щоб пам’ятали люди добрі справи, робити які заповідали нам наші батьки, діди і прадіди на нашій же українській землі.

ЛІЛІЯ ДАНИЛЮК

Поделиться ссылкой:

Метки: Васильківщина, Віктор Дубовик, господар, Дніпропетровська область, Дубовики, земля, козацький родовід, фермер