«Мені ще довго здавалося, що божевільні сусіди тільки й чекали, коли я впаду, щоб з’їсти мене», — свідок Голодомору

Перший Криворізький приєднується до акції «Запали свічку».

Впродовж тижня о 18:00 ми розповідатимемо історії, які страшно згадувати, але які треба знати. Не будемо забувати свою історію. Без минулого — немає майбутнього.Історію свого дідуся, Василя Трохимовича Ліщини, розповідає його онучка, Тетяна Тимчук.

Василь Трохимович народився у 1905 році у селі Ганнівка Кіровоградської області.

Тетяна згадує: «Батько мого дідуся був добрим господарем, мав поле, дві пари волів, коней, отару овець, а також свиней та курей. Коли розпочалася колективізація, партійці з двору вивели худобу, а потім забрали і хатнє добро, запаси борошна. Заможна колись родина зосталась ні з чим».

Василь Трохимович розповідав: «Люди, що приходили, були дуже грубі та невиховані. Вони вдарили стареньку матір, яка встигла сховати у пазусі буханець хліба для дітей. Голод до нашого села прийшов дуже швидко. Діти їли таке, з чого онуки зараз сміються. Адже вони не розуміють того лиха, яке нам вдалося пережити.Люди їли кропиву, лободу, листя вишні. Викопували корінці, харчувалися цвітом акації, варили якусь мамалигу. Але більш всього з голоду пухли і вмирали діти. .

Якось я йшов по селу і бачив, як озвірілі з голоду люди накинулись на жінку, яка від голоду впала замертво. Після цього випадку мені ще довго здавалося, що божевільні сусіди тільки й чекали, коли я впаду, щоб з’їсти мене.

Колгоспні поля пильно охоронялися об’їждчиками. За зірвані колоски вони нещадно били знесилених та опухлих з голоду людей. Забрали не тільки останні харчі, а, навіть, ступи, в яких жінки товкли бур’ян, насіння, солому».

Онука Василя Трохимовича розповідає: «Коли померла молодша сестра дідуся, родина поховала її у садку, щоб ніхто не бачив. Коли вранці прийшли у садок, то на місці могилки знайшли лише розриту порожню яму. В селі були випадки, коли люди, збожеволівши від голоду, поїдали своїх дітей. Як вони виживали, моторошно згадувати».

В 1934 році Василь Трохимович переїхав до Кривого Рогу. Хотілося скоріше виїхати з села, яке весь час нагадувало про страшний голод. Не міг більше дивитися на пусті мертві вікна сусідських осель, почорнілі обличчя людей, вбитих горем батьків.

Згодом довелося воювати на фронтах Другої Світової, відновлювати шахти у Кривому Розі та Покрові (Орджонікідзе). Помер у 1983 році.

Підготовлено по матеріалам КЗШ №41.