Маско, я тебе знаю!
Лілія Іскандерівна Бігєєва (на знімку) розуміється на масках… И не тільки тому, що колекціонує їх. Для неї маски — частина світової культури, засіб самовираження, неодмінний атрибут перетворень і чудес…
— Ліліє Іскандерівно, ваше захоплення родом з дитинства? Чому почали збирати маски?
— Наш будинок — це територія, де багато чого збереглося від попередніх поколінь. Можливо, це дбайливе ставлення до речей передалося мені в спадок. Я не розстаюся з предметами, які колись дарували радість. Мені завжди були цікаві традиції й звичаї різних народів.
— А чи не перебільшуєте ви роль цих штучних личин — усього лише шматочків паперу, пластику, гуми?
— Не думаю… Маска, присутня в житті багатьох народів, і досі є об’єктом творчості, предметом, що увібрав у себе глибинний філософський зміст… Хоча на побутовому рівні люди сприймають її більш приземлено — як штрих до карнавального костюма, частину створюваного образу.
— У вашій колекції — такий собі казковий звіринець… Що, у середині минулого століття не було інших героїв?
— Найстаріший екземпляр у моїй колекції — якраз і не звірята, а «бабушка-«корябушка», як називали ми цю маску в дитинстві. Вона важка, бо зроблена з пап’є-маше. У моїй колекції є ще кілька виробів, виготовлених у цій техніці. Ну а щодо звірят… Думаю, це можна пояснити не тільки симпатією дітей, які виховувалися на казках про тварин, а й особливостями того часу. Зрозуміло, що майстри створювали образи переважно милих невинних звіряток.
— Ви говорите про маски як про живих істот…
— Я просто дуже добре ставлюся до речей, які мені цікаві й дорогі. Але ви вже зрозуміли, що я не з тих колекціонерів, які трусяться над своїми скарбами. Скоріше я можу порівняти себе з хазяїном бібліотеки, який з радістю роздає книги й хоче, щоб їх прочитали якомога більше людей.
— Ви збираєте маски все своє життя. Були періоди розквіту масок?
— Гадаю, що це кінець 50-х — початок 60-х років — час «відлиги», емоційного підйому, духовного розвитку, творчого Ренесансу. Тоді радянська індустрія свят почала робити маски. Спочатку монументальні, як багато з того, що створювалося в СРСР, потім, із розвитком технологій, — більш витончені й зручні у використанні: із пресованого картону, тканини, паперу. Пізніше з’явилися пластикові маски. Нині їх виготовляють із латексу, тож нема потреби у кріпленнях на кшталт гумки.
— Чи люблять ваші діти маски так, як любите їх ви?
— Мої дві дочки й син поважають і розділяють моє захоплення. Не так давно старша дочка привезла мені в подарунок з Італії, де була на гастролях, автентичні маски.
Розмовляла Ольга ГРЕЧИШКИНА.
Фото автора.
Дніпро.
