Мапа області
Я вам не скажу за всю Дніпропетровщину. Очевидно, що в різних містах, районах і селах мовна ситуація може різнитися. Навіть у Павлограді, Новомосковську та Підгородньому щоденні практики української різні.
Навряд чи можна говорити про тенденцію або науково обґрунтовану гіпотезу, але, судячи з мовної ситуації в цих трьох містах, виходить: що ближче до Дніпра й що менша кількість населення, то більше української.
Наприклад, Підгороднє містом у традиційному розумінні назвати важко: менше ніж 20 тис. населення й Google показує, що 14 км до Дніпра. Насправді це фактично передмістя обласного центру, яке майже зрослося з ним. Більшість підгородян працюють у Дніпрі або займаються своїми земельними ділянками, часто поєднуючи одне з іншим.
Розмовляють тут переважно суржиком. Чиста російська звучатиме однозначно неприродно, але й літературна українська також. Усі ці «пожалуста-базарь-вокзаль-вилка-кресло-крОвать-одіяло» та «ходе-броде-носе-спе» звичні місцевому вуху. Якщо в побуті використовуватимете такі слова, як «склянка», «виделка», «ковдра», «місто», можливо, згодом обережно спитають, чи ви раптом не вчитель(-ка) української мови. «Горнятко» чи якісь слова, характерніші для західного регіону, не варто й думати вживати. Тут є свої степи, своя гора з місцевими легендами та свої чи то діалектизми, чи то суржикізми.
Новомосковськ порівняно невеликий (близько 70 тис. мешканців), у якому теж дехто їздить працювати до Дніпра (лише 25 км). Часто місцеві кажуть, що це місто підприємців. З огляду на те що практично через центр проходить траса М 18 (Харків—Сімферополь—Ялта), то новомосковці чудово володіють російською в дусі клієнтоорієнтованого підходу. Хоча суржик усе одно головна міська практика. Водночас молодь уже нормально розмовляє українською, а люди за 40 кажуть, що хотіли б говорити українською грамотніше. Так, їм частково був притаманний (і добре, що зараз уже усвідомлений) комплекс, нібито українське сільське й меншовартісне, а російське «городське» й наче інтелігентніше, освіченіше.
До того ж у Новомосковську є надзвичайний місцевий фольклор, який сповна вказує, що українська тут дуже жива. «Слабкий, як марлеві труси» — так кажуть про людину, яка не є суб’єктом ухвалення рішень, «на сухому — грязь», коли людина говорить або робить щось не варте уваги, «це дим заводу Петровського», коли хочуть указати на щось дошкульне, але малозначуще, «сто років мак не родив — і голоду не було», коли хочуть підбадьорити й висловити впевненість, що важкі часи минуть. А їх із 2014-го місто відчуло вдосталь. Поряд дві великі військові частини — у Гвардійському та Черкаському. В останньому ще й військовий шпиталь. Тому волонтерили в Новіку (як його називають і самі мешканці, і в Дніпрі) усі, крім руїн колишньої Партії регіонів. Хтось самостійно встановлював чергування на блокпостах, хтось ремонтував машини військовим, бабусі в’язали шкарпетки, випікали пиріжки та возили консервацію в частини й шпиталь. На центральній площі дошка пошани із загиблими мешканцями. І всі сподіваються, що нові фото не з’являться.
Від Павлограда до Дніпра понад 80 км, і там трохи інша історія. Хоча місто й не дуже велике (110 тис. мешканців), але радше російськомовне та суржикомовне. Павлоград — це Західний Донбас і «ДТЕК Павлоградвугілля», до якого входять ще шахти Тернівки та Першотравенська. Є ще режимний ПХЗ (Павлоградський хімзавод), відомий тим, що тут виготовляють вибухівку й утилізують ракетне паливо. У Павлограді в минулому був традиційно високий відсоток голосів за Партію регіонів. Мовна картина проста: щільніша багатоквартирна забудова — більше російської, глибше в приватний сектор — більше суржику. Історики кажуть, що колись тут було розгалужене оунівське підпілля, але зараз, думаю, українська оживає не на ґрунті історичної пам’яті.
Схоже, маркетинг і загальний контекст роблять свою справу. Павлоградський «Ангажемент на вівторок» називає себе фолк-рок-гуртом, співає українською та досить успішний у Дніпрі й на фестивалях. Однією з розваг місцевих мешканців є участь у всіляких конкурсах, зокрема онлайн. А бренди пропонують, наприклад, розмістити світлину й написати, який смачний чай чи яким шовковистим стає волосся після їхнього шампуню. І це, звісно, українською. Або конкурс фото у вишиванках. І так у регіоні, де російська — маркер освіченості та нормальності, міцні господарники — найкращі політики, чітка вертикальна підпорядкованість — норма життя, з’являється українська. Поки що як маркер ледве не дисидентства, хоч уже трохи й сучасності, горизонтальних зв’язків, свободи та включеності до загальноукраїнського контексту.
У маленьких містах, селищах міського типу й селах Дніпропетровщини на зразок Синельникового, Покровського, Петропавлівки, Петриківки та Гаврилівки ситуація така сама, як і в Підгородньому. Переважає українська або українодомінантний суржик. Терміна такого немає, але значення зрозуміле. До того ж Дніпропетровщина — одна з найурбанізованіших областей, і саме мешканці міст визначатимуть зміну мовної картини.
Тиждень.ua
Автор: Ольга БУГАЙ
