Культурна спадщина під загрозою зникнення

Коли я вперше відвідала Центр кобзарського мистецтва у Підгородньому (Дніпропетровська область) й ознайомилася з тамтешнім музеєм, мене вразили долі кобзарів, які жили і творили у цьому козацькому краї. Попри життєві негаразди, репресії та переслідування радянської влади, і на війні, й у в’язниці вони залишалися українцями,  не зраджували народному мистецтву. Це кобзар і художник, майстер з виготовлення бандур Іван Бут — репресований  і реабілітований вже посмертно, це його учень Олекса Коваль, який під час Другої світової війни у брянських лісах власноруч зробив бандуру і грав на ній.

А бандуриста, поета, художника-живописця, потомственого священика Миколу Сарму-Соколовського за любов до України й українського мистецтва двічі було засуджено до розстрілу, заміненого на 25 років ув’язнення та каторги. Микола Олександрович разом з іншими політв’язнями створив ансамбль бандуристів ГУЛАГу, виготовив собі та друзям бандури і навчив їх кобзарського мистецтва. Здавалося б, народне мистецтво, яке не здолала ні російська імперія, ні радянські репресії, маємо всіляко берегти і плекати, передавати наступним поколінням.

Але насправді виходить по-іншому. Ситуація із Центром кобзарського мистецтва у цьому сенсі показова. Докладно про нього «УК» вже розповідав у номері до Дня Незалежності України від 23 серпня 2016 року. Однак навколо унікального осередку народної творчості, подібних якому в Україні один-другий та й годі, не перестають вирувати пристрасті, а посягання на його існування тривають.

У холоді з проcтягнутою рукою

У центрі працюють різні гуртки для дітей, які ведуть мами та вчителі-ентузіасти на волонтерських засадах: з вишивки, малювання, різьблення по дереву тощо. Діють три ансамблі бандуристів:  хлопчиків — «Підгороднянські козачата»,  дівчаток — «Зоряниці» і знаменитий колектив  «Калинове гроно»,  заснований при місцевій музичній школі ще 1975 року. Музичної школи в Підгородньому вже давно немає, а в Центрі кобзарства можна навчитися і музики, і співу. Окрім гуртків і ансамблів, тут є музей кобзарства і майстерня з вироблення бандур. І все це багато років існує як громадська організація, її майже не підтримує ні місцева, ні регіональна влада.

У 2007 році вдалося вибити у тодішніх міських депутатів половину приміщення колишньої  будівлі селищної ради в оренду, яку щороку продовжують. Репетиції шість років поспіль проводять  вдома у голови  громадської організації  «Центр кобзарського мистецтва» керівниці ансамблів бандуристів вчительки музики, бандуристки, співачки, авторки пісень Алли Ганжі-Родзянко. Сьогодні вона ще  член президії Спілки жінок України і депутат Підгородненської міської ради. А другу половину будівлі рада віддала сім’ї одного з міліціонерів як відомчу квартиру, яку згодом чомусь дозволила приватизувати (це питання окремого журналістського розслідування).

Приміщення, надане кобзарському центру, перебуває у жахливому стані.  «Коли ми сюди прийшли, лічильника, світла не було, дроту до електричного стовпа теж. Ще й нам попередній орендар — бюро ритуальних послуг — залишило штраф  через борги за світло. Ми за них все заплатили, щоб електрику  підключити.  Місцева підприємниця Віра Григорівна приїхала, подивилася і прислала нам бригаду, яка допомогла з ремонтом», — згадує Алла Костянтинівна.  Але й досі тут немає нормального опалення, водопостачання, санвузлів: діти та дорослі ходять у вуличний туалет, а взимку заняття  відбуваються в одній теплій кімнаті, де є грубка.

«Ми б хотіли облаштувати майстерню верстатами, бо  рубанки і сокири під столами зберігаємо. У мене немає зарплатні, прошу батьків зібрати гроші хоча б на оплату світла, оренду та плату за землю. Нині, коли в країні тяжка ситуація, нам просити спонсорів соромно. Самі для наших бійців пекли, варили, шили, відправляли все на фронт», — розповідає Алла Ганжа-Родзянко.

Депутатські пристрасті

Як громадська організація центр мав можливість подати заявку на міжнародний грант. Однак за умови наявності власного приміщення або його довгострокової оренди.  Міськрада Підгороднього лише 22 липня цього року погодила на сесії продовження оренди для Центру кобзарського мистецтва на  п’ять років. Міський голова та 11 депутатів з різних партій це рішення підтримали. Тільки не однопартійці (це одна з партій, що декларує патріотизм), до якої належить директорка центру. Через 3—4 дні після сесії вони прийшли відкликати свої голоси і  хотіли скасувати попереднє рішення, але їм це не вдалося. Ніяких законних підстав і зрозумілих пояснень щодо скасування оренди немає. Втім, є версія, що хтось пригледів своїм родичам приміщення. І почалася ця історія після того, як вчителька-бандуристка без жодної копійки виграла вибори і не захотіла поступитися депутатським місцем колишньому обранцеві-однопартійцю, який не набрав потрібних голосів.

А днями підгороднянські депутати мало не віддали у приватні руки і всю земельну ділянку навколо будівлі,  де розташований центр. «Нам збиралися залишити тільки стежку до туалету», — розповіла Алла Ганжа-Родзянко. Громадськість забила на сполох.

Битва за землю

Як розповіли «УК» в Підгородненській міській раді, вся земля за адресою будівлі колишньої селищної ради становить площу близько 17 соток. Депутати ще 27 квітня 2012 року  надали «дозвіл на складання проекту відведення земельних ділянок у приватну спільну сумісну власність» сім’ї Полівчуків (вона займає другу половину будівлі): 10 соток — для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, сім соток — для ведення особистого селянського господарства. Рішення це  підписане тодішнім міським головою Петром Дудкою. Таким чином, дозволили приватизувати всю ділянку, окрім стежки до туалету, яка залишалася у комунальній власності. Але позитивних висновків відповідних земельно-архітектурних інстанцій Полівчуки не мали. Нещодавно вони знову  порушили  своє земельне питання. Розглянувши їхню заяву, Підгородненська міська рада на підставі ст. 55 ЗКУ «Про землеустрій»  13 жовтня  2016 року   дала згоду на встановлення (відновлення) земельної ділянки площею 10 соток для будівництва та  обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

«Наразі питання про передачу всієї земельної ділянки не стоїть. Так, є рішення від  2012 року, але  міська рада не заперечує щодо оформлення землі тільки в межах 10 соток. Згідно із законодавством, має бути присадибна ділянка», — пояснив  керівник структурного підрозділу земельно-архітектурного відділу Підгородненської міської ради Сергій Скубченко.

Отже,   сім’я Полівчуків має законні підстави для подальшого оформлення права власності на земельну ділянку розміром 10 соток, а дозволу на приватизацію семи соток під особисте селянське господарство не отримала через спірну ситуацію. Але це питання депутати планують ще повторно розглянути на черговій сесії. І невідомо, яке рішення  ухвалять.

Незрозумілі протистояння

«Депутати не хотіли продовжувати Центру кобзарського мистецтва оренду на п’ять років, але  нині договір оренди на  етапі оформлення. Однак є протистояння, які мені не зрозумілі. Склалося так, що деяка частина депутатського корпусу протидіє Аллі Костянтинівні. Не дають можливості отримати ставку при будинку культури як керівнику гуртка. Директор БК Віталій Моргун не хоче цього робити, бо на нього тиснуть деякі депутати», — пояснює  Підгородненський міський голова Галина Кузьменко. Вона сама начебто підтримує і Центр кобзарського мистецтва, і його керівницю, але чомусь не може  вплинути на свого підлеглого — директора комунального закладу, яким є будинок культури.

Щодо проблем центру вона пояснює: «Це прецедент, що є і комунальна власність, і приватна. Всю землю віддати неможливо! В Підгородньому такі ділянки у центрі міста мають привабливість, їх треба зберегти. Нинішнє скликання депутатського корпусу  зіткнулося з тим, що раніше комунальна власність, земля громади були віддані у приватні руки. Не можемо повернути те, що вже перепродано. Зокрема була приватизована земля площею 1,5 гектара під колишньою школою, споруду будинку культури віддали церкві УПЦ МП». На запитання «УК», що заважає підтримати кобзарський осередок хоча б ставкою керівника гуртка (а це приблизно півтори тисячі гривень), керівник будинку культури Віталій Моргун відповів, що не може цього зробити без представленого йому… бачення подальшої діяльності бандуристів і програми розвитку культури міста.  Це при тому, що «діяльність» і «розвиток» ансамблів  бандуристів Підгороднього давно відомі їхніми виступами на різних заходах. І за умови  вільної штатної одиниці художнього керівника.

А ТИМ ЧАСОМ

Козацькі пісні потребують захисту

Козацькі пісні Дніпропетровщини внесено до списку Cвітової нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що потребує термінового захисту. Рішення про це ухвалив Міжурядовий комітет з охорони нематеріальної культурної спадщини на 11-й сесії в Ефіопії. У матеріалах, підготовлених Міністерством культури України, зазначено, що «козацькі пісні Дніпропетровщини перебувають у критичному стані, існує пряма загроза їхнього зникнення протягом найближчих 2—5 років, оскільки вік виконавців козацьких пісень починається із 70—80 років. При цьому міжпоколінний процес передачі козацьких пісень фактично відсутній. Самі виконавці гостро відчувають минущість свого мистецтва, яке, на думку всіх виконавців, вичерпується їхнім людським віком. Крім фізичного чинника, загрозу становить незатребуваність справжньої протяжної козацької пісні в побуті та під час сценічних виступів. Відсутність майданчика для звучання протяжної козацької пісні суттєво обмежує коло потенційних продовжувачів», — ідеться в документі.

У 2014 році на Дніпропетровщині почали формувати номінаційне досьє для отримання статусу культурної спадщини людства ЮНЕСКО для  козацьких пісень краю. Вони були виявлені у дев’яти населених пунктах області. Тоді дослідники фольклору зазначали, що працюють із десятками народних співочих гуртів краю, деякі з яких знають і виконують по кілька сотень народних пісень, маловідомих або не відомих дослідникам, а також записують пісні старожилів, носіїв автентичного співу.

Козацькими вважаються пісні, в яких змальовують козацькі походи та їхніх ватажків, козацька лірика і романс. Текст зазвичай іде від невизначеного оповідача чи від самого козака. Музичній мові властива розлогість мелодії, протяжність кожної фрази, тривалість мелодійного фрагмента і навіть звука, іноді текст губиться у розспівах окремих складів. Виконавцям властивий самозаглиблений зосереджений стан, наближений до молитви. 

Насамкінець. «УК» звернувся з інформаційним запитом до Дніпропетровської облдержадміністрації стосовно ситуації навколо Центру кобзарського мистецтва та будинку культури у Підгородньому. Ми запитали, чи може область якось підтримати осередок народної творчості в Підгородньому, розуміючи, що насамперед це справа органу місцевого самоврядування. Також принагідно поцікавилися, чому й будівля будинку культури, колишнього кінотеатру, доведена до жахливого стану — без ремонту і без опалення — і чому колишню будівлю БК передали у власність УПЦ МП. Довгоочікувана відповідь надійшла… від відділу культури Дніпровської райдержадміністрації  як довідка з адресою БК, інформацією про директора Моргуна і його діяльність у громадських організаціях та штатним розписом будинку культури, чим підтвердили наявність вакансії на 1,5 ставки керівника аматорського колективу. Також повідомлено, що на 2017 рік заплановано капітальний ремонт будинку культури,   проведено експертизу фундаменту, розроблено проектно-кошторисну документацію на 4,5 мільйона гривень.

І жодного слова про кобзарське мистецтво! Щоправда, у прес-службі ОДА додали, що в ситуації розбиратимуться і пізніше про все повідомлять. Чекаємо.