Юлія Датченко: «Той, хто хоч раз написав писанку, вже це не покине»
«Кажуть: «У нас — не писанковий регіон». Говорять так, бо мало знають про свої традиції», — зауважує філологиня й писанкарка Юлія Датченко. Вона вже багато років не лише створює авторські писанки, але й вивчає традиції цього декоративно-ужиткового мистецтва та відтворює ті з них, які виготовлялися саме на Катеринославщині з кінця ХІХ століття. Побачити їх можна на виставці писанок і витинанок майстрині, що відкрилася у Художньому музеї. Про все це Юлія Валентинівна розповіла в ексклюзивному інтерв’ю «Вістям».
ПЕРЕДАВАТИ ТРАДИЦІЮ
— Пані Юліє, як Ви зацікавилися писанками?
— Коли закінчувала Дніпропетровський державний університет, а це був кінець 80-х років, і тоді тільки вводилися такі дисципліни, як народознавство, українська культура, — я вперше побачила писанки на листівках. Купила їх, бо подумала, що, може, вони мені знадобляться на уроці, коли говоритиму про культурний спадок українців. А потім доля звела мене з Андрієм Пушкарьовим. На той час він був єдиною людиною, яка зналася на процесі створення писанок, і вже тоді робив шедевральні писанки, які ґрунтувалися на традиційній символіці, але вже в авторській інтерпретації. Відтоді я почала створювати писанки. Спочатку це були копії давніх, із листівочок, що колись придбала. Але хочу сказати, що людина, яка хоч раз написала писанку, вже не може це покинути. Тому що це процес неймовірної сили. Уявіть собі: вогонь, запах бджолиного воску, яйце, яке обертається у твоїй руці й підвладне тобі; це кольори, які несподіваним чином поєднуються, і сам процес зняття воску — віск на яйці стає дуже темним, а коли знімаєш його, яйце робиться світлим, писанка оживає, народжується, і вона в руках тепла-теплісінька, наче з-під курочки.
— Ви почали ще й досліджувати писанки. Опрацювали писанки Степової України та нашої області, випустили посібник «Писанки Катеринославщини»…
— Це в мені прокинувся лінгвіст-філолог, який потребував відповіді на запитання: а що це за знаки, символи, коди; чому вони саме тут, саме в такому оточенні?.. І почався процес пізнання. Коли занурюєшся у цю глибину, розумієш, що це не просто крапочка, а зерно; що це не просто чотирикутничок чи трикутничок, а це символ землі, в яке падає зерно; це не просто дерево, а дерево мого роду, яке має продовжуватися, і це зв’язок наших пращурів з нами і нашими нащадками, які так само розмірковуватимуть про сутність буття. Тобто писанка — це філософія. Коли людина писала писанку, то вкладала в неї знаки, силу, енергію, любов… А людина, яка отримувала писанку в таке світле свято, вміла це прочитати. Зараз ми дивимося на писанку як на естетичний об’єкт, який просто несе задоволення. Майстри — вільні в усьому: можемо комбінувати символи, кольори. Це цікаво, але, разом з авторським прагненням здивувати світ, потрібно розуміти, що традиція має бути в твоїй творчості так само. Ось тому-то я робила дослідження, аби відродити саме писанки нашого регіону.
«СТЕПОВІ» МАЛЮНКИ
— Писанки яких саме куточків Катеринославщини Ви показали на виставці?
— Ті, що я виконала за зразками писанок Синельниківського району, що зберігаються в Історичному музеї ім. Яворницького, та за зразками писанок Павлоградського повіту, що зберігаються в Російському етнографічному музеї у Санкт-Петербурзі. Їх перевезли туди 1909 року, і мені дозволили сфотографувати (це було ще до війни). Подивіться, яка багата колекція, яка символіка, яка колористика! Кожен може зрозуміти, що стилістика західноукраїнських писанок і писанок Слобожанщини, Поділля дещо відрізняється. У нас елементи великі, тому що ми — степовики: якщо вже вийшов у степ, побачив квітку, так це квітка на всю писанку. А якщо люди живуть поблизу лісів, вони бачать сонце крізь гілочки ялиці, так і зображують його. Для нас не характерні ті малюнки, що є, наприклад, на гуцульських писанках. Ми маємо своє, рідне, зберегти й примножити, відтворити й передати.
— На яких яйцях традиційно робилися писанки?
— На сирих і повних. Потім можна було видути. Бувало, що не видували — яйце всередині просто засихало. Писанка — це крихкий матеріал. Мені інколи кажуть: «Навіщо її купувати? Вона ж лусне?» Склянка чи кришталь теж можуть упасти й розбитись, але це вас не турбує, а писанка створена з внутрішнім рухом, енергією, то вона має більшу енергетичну цінність, не кажучи вже про естетичну. Якось поїхала на Хортицю репрезентувати свої писанки — на День козацтва там було велике свято. Проходять наші люди: «А що це? На яйцях? А як його зберігати?», а іноземці підходять і купують, бо розуміють сенс таких речей.
— Я гадала, в нас уже всі розуміють цінність писанок…
— Не всі. Але я спокійно до цього ставлюся, бо кожному — своє, у кожного — свій правдивий світ.
ПИШУТЬ ДІТИ
— Кому Ви передаєте свої знання?
— Спочатку — своїм дітям. Я зрозуміла: допоки вони не зацікавлені твоїм захопленням, твоїм життям, ти для них — чужинець, і не йтиме мова про передавання певних традицій. Спочатку діти, коли я писала, спостерігали, а з 3-4 років я давала їм писака в руки, вони пробували робити лінії, крапки. Артему зараз — 21 рік, Любочці — 17, Вірунці — 6 рочків, але я зберігаю їхні перші писанки, які вони написали в 4 роки. І їхні роботи теж є на виставці. Вони в садочок приносили писанки, розповідали, потім — однокласникам, ті зацікавлювалися, й я серед старшокласників проводила майстер-класи. У мене є свої учні, які вже теж стали майстрами, в них також є учні. Тобто традиція продовжується. Я дуже вдячна Андрію Пушкарьову, котрий долучив мене до писанкового світу. Щиро вдячна своїм рідним, бо вони підтримують мене, у всьому допомагають, і не було жодного слова докору, хоча мої зацікавлення забирають чимало часу.
— Якщо раптом хтось, прочитавши Ваше інтерв’ю, захоче теж написати писанку, де йому взяти інструменти?
— Є майстри, які виготовляють писаки, їх можна знайти в Інтернеті. А я на майстер-класах 13 і 20 квітня у рамках виставки покажу, як можна швидко й просто виготовити інструменти власноруч.
НАТАЛІЯ РЕКУНЕНКО, ФОТО АВТОРА
Поделиться ссылкой:
