Як захистити перлину України

Екологічний стан  нашої землі — одна з багатьох гострих проблем України. Куточків дикої і первозданної природи залишається дедалі менше, а потреба їх захисту дедалі більшою. У центрі цих проблем головна річка нашої країни — Дніпро. І справа не лише в чистоті її вод, а також у стані берегів однієї з трьох найбільших річок Європи.

Свого часу радянська влада оголосила війну Дніпру і побудувала греблю та електростанцію в Запоріжжі. Начебто з найкращими намірами. Затопити дніпровські пороги, зробити річку судноплавною вздовж усієї її довжини і виробляти украй потрібну країні електроенергію.

У результаті породили велику екологічну проблему. Вода, яка билася об пороги, очищувала повітря на багато кілометрів, створюючи особливий мікроклімат. Затопили і вивели із обігу чудові чорноземи, ліси та місце існування багатьох тварин. При цьому виявилися затопленими пам’ятки історії. Чи варте було судноплавство і вироблена електроенергія тієї шкоди, якої було завдано природі. Відповідь однозначна, і розв’язання цієї проблеми розпадеться на багато загальних і локальних завдань.

Нині не стоїть питання закриття Дніпрогесу, як і інших електростанцій дніпровського каскаду. Це величезна проблема, яка розв’язуватиметься тривалий час. Зараз потрібно почати вирішувати складнощі уздовж берегів Дніпра. Зокрема поблизу великої міської агломерації, до якої, зокрема, належить Дніпро—Новомосковськ—Каменське.

Завдання це багатопланове і багатофакторне. Одон із способів його розв’язання, і це світова практика, — створення національних і регіональних ландшафтних парків. Відповідно до закону України такі парки є зонами буферних, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму. Останнє є особливо важливим, оскільки наразі вздовж берегів великої річки ведеться практично нерегульована господарська діяльність із видобутку піску, гравію, граніту тощо. Цим самим завдається величезна і де в чому непоправна шкода не лише річці, але також водоносним пластам і ґрунту. Повсюдно уздовж берегів Дніпра помічено випадки стоншування шару чорнозему. Вже не кажучи про шкоду всій фауні і пернатим зокрема, які продовжують гніздитися в гаях, балках та інших місцях поблизу Дніпра.

Незважаючи на затоплення водами Запорізького водосховища,  між двома обласними центрами Дніпром і Запоріжжям по берегах річки збереглися скелясті ділянки, виступаючі гранітні утворення, що нагадують про те, що колись тут починалися знамениті пороги.

У цих місцях збереглися представники флори і фауни, колись властиві унікальній території дніпровських порогів. У мілководних затоках нереститься риба. Балку Ворона і Велику Осокорівку оголошено іхтіологічними заповідниками, значення яких для відтворення запасів риби у Дніпрі неможливо переоцінити.

На території, що прилягає до Дніпра, збереглися реліктові ділянки рослинності. У сорока балках ростуть дуби, вік яких 150—300 років. За підрахунками фахівців, там близько 1 тисячі дубів і груш віком понад 100 років.

Регіональні ландшафтні парки дають змогу розв’язати важливе завдання — збереження первозданної природи. Парки мають і наукову місію. Тут не лише працюють вчені в галузі природних наук, а також історики, археологи, краєзнавці тощо.

Створити регіональний ландшафтний парк «Дніпровські пороги» — завдання, яке поставили перед собою захисники природи Придніпров’я. Річ, звісно, не лише в цьому. Промисловий регіон з великою кількістю викидів в атмосферу і ґрунт, із складними проблемами чистої води украй потребує наявності таких парків. Зокрема й для оздоровлення населення.

Є ще один важливий чинник, якому в нашій країні не приділяють достатньої уваги, а марно. Йдеться про зелений туризм. Природа України має велику кількість місць, які могли б привернути туристів з усього світу. І Придніпров’я, безумовно, належить до таких. Туризм — це не лише відпочинок і розвага, а також економіка з розвиненою інфраструктурою, робочими місцями і припливом значної кількості фінансових ресурсів. Вони, як відомо, країні вельми потрібні, не кажучи вже про податки та інші надходження до бюджету.

Є країни, які буквально живуть за рахунок туризму і при цьому не належать до бідних.

Що ж заважає узяти, спрощено кажучи, гроші, які буквально валяються під ногами. Відповідь одна — бюрократизм і безвідповідальне ставлення до природи заради наживи, що отримується в найкоротші терміни. А там хоч трава не рости. Український бізнес досі не став соціально відповідальним, і це проблема не лише щодо ландшафтних парків.

Не можна сказати, що їхнє створення не обговорюється. Ба більше, хоч і з величезними зусиллями, але Дніпропетровська обласна рада ухвалила рішення про створення чотирьох регіональних ландшафтних парків — «Дніпровські пороги», «Плавні Самари», «Дніпровські ліси» і «Балка Кобильна».

Якщо говорити про перший, то передбачається його створення на площі 4900 га на території Солонянського району з подальшим приєднанням 10000 га у Дніпровському і Синельниківському районах.

Рішення ще 2008 року ухвалено, але далі справа не рухається. Потрібно створити адміністрацію парку «Дніпровські пороги» як комунального підприємства для початку фінансування і розробки передбаченого нормативними актами проекту організації території.

Виконана ентузіастами та захисниками природи велика робота, зокрема консультації з працівниками Мінприроди, фахівцями інших регіонів, що мають досвід створення таких парків та адміністрації управління ними.

Наявність штату працівників у парку дасть змогу забезпечити мінімальний захист території і регулювати туристичний потік. І найголовніше. Буде покладено край безконтрольному видобутку каменю та піску, а також наступу на куточки дикої природи, що залишилися.

Не менш важливо зберегти історичну та культурну спадщину, створити умови для її наукового дослідження, подальшого поширення та відтворення.

Війну з природою, яку так охоче вела радянська влада і яка триває й досі, слід припинити. Гармонію взаємин людини і природи найлегше забезпечити через створення національних та регіональних парків.

Одним з найважливіших кроків у цьому напрямі буде реалізація плану щодо створення регіонального парку «Дніпровські пороги». Це завдання вже не лише ентузіастів та захисників природи, а й влади. Вона, врешті-решт, має забезпечити пріоритет захисту не лише нинішніх мешканців регіону, а й майбутніх поколінь.

ДЕНЬ

Автор: Юрій РАЙХЕЛЬ