Як у Дніпрі учили тих, хто вчив

logo


— Вдумываясь в то значение, которое должно быть по праву признано за деятелями народной школы, мне невольно приходит на память знаменитое в свое время изречение германского канцлера князя Бисмарка, который утверждал, что Франция в 1871 году была побеждена не германским войском, а германским школьным учителем. Вот как высоко ставил генеральный руководитель судеб Германии значение скромной, по-видимому, незаметной должности учителя, и в словах его глубокая истина, ибо жизнь и мощь народа кроются в большем или меньшем развитии, — сказав у липні 1903 року голова губернської земської управи Михайло Родзянко на відкритті «Загально­освітніх курсів для вчителів і вчительок народних училищ». За сім років у Катеринославі з’явився і Учительський інститут.

Хочеш бути педагогом — склади іспит
Аби стати вчителем, на початку ХХ століття слід було не закінчити відповідний навчальний заклад, а скласти іспит на звання вчителя. Належні для цієї професії знання давали гімназії, реальні й комерційні училища, різноманітні вищі курси. Згадаймо, до прикладу, Валер’яна Підмогильного, одного з найвидатніших українських письменників ХХ століття, – після закінчення із відзнакою Катерино­славського І реального училища він учителював у школах Катеринослава, Павлограда, Ворзеля. На початку осені 1915 року на сторінках місцевих газет з’явилося чимало оголошень учителів (місцевих, що не мали роботи; студентів вишів, які через скруту зробили паузу в навчанні; біженців і переселенців), і дехто з них вказував свою альма-матер: «Студент императорского Новороссий­ского университета, окончивший Екатеринославскую І гимназию с золотой медалью, дает уроки. Спец. математика, латынь и русский язык. Остался на зиму в Екатеринославе», «Опытная преподавательница с многолетней практикой, бывшая слушательницей Петроградских высших курсов, окончившая гимназию, успешно готовит и репетирует за все классы мужских и женских средних учебных заведений, также на разные звания: домашних учителей и проч. (спец. математика, литература и техника сочинений). Пишет сочинения на всякую тему для всех средних учебных заведений, также дает указания, как писать самостоятельно» (зауважимо, між іншим, що замовні шкільні твори — не сучасний винахід).
Кадри для сільських шкіл
У 1903 року катеринославське земство, яке утримувало сільські початкові школи – двокласні народні училища, заснувало літні курси для вчителів цих закладів – такі собі курси з підвищення кваліфікації сільських учителів, «этих скромных, но мужественных и настойчивых тружеников на тернистой ниве народного просвещения».
Голова земської управи Родзянко не заради пафосу назвав сільських учителів мужніми трудівниками. Їм насправді доводилося долати чимало перепон, починаючи від ворожого ставлення селян і їхнього небажання відпускати дітей до школи, й миритися з багатьма складнощами: «Трудно положение народного учителя, кинутого в глухое село, зауряд в тесном, бедном, холодном помещении, с полным отсутствием пищи для ума и сердца, зачастую – с недостатком даже питания телесного, среди жителей села с идеалами, совершенно противоположными». Тому курси у губернському місті для багатьох стали святом.  Упродовж місяця 150 вчителів і вчительок народних училищ, котрих відібрали організатори, в аудиторіях Гірничого інституту, професор якого В. Курилов був керівником курсів, слухали лекції з фізики, загальної хімії, геології, мінералогії, педагогіки, дидактики, гігієни та надання першої медичної допомоги, богослов’я, історії літератури та історії України. Останні читав Дмитро Яворницький, котрий також проводив для слухачів курсів екскурсію музеєм ім. Поля (сучасним історичним).
Інститут за 5000 рублів

— Попечитель одесского учебного округа уведомляет городскую управу, что министр народного просвещения разрешил в г. Екатеринославе открытие учительского института вместе с городским училищем при нем с 1 июля 1910 г., и просит город озаботиться приисканием места для помещения, на содержание которого городом ассигновано по 5000 руб. в течение трех лет. Содержаться новое учебное заведение будет на средства казны, оборудование же института имеет быть на средства губернского земства, – дізналися читачі газети «Южная Заря» 25 травня 1910 року.

За три місяці видання поінформувало, що приміщення знайдено – домовласник Папчинський на три роки віддав в оренду будинок на розі Архієрейської і Палацової вулиць (сучасних Дмитра Донського та Івана Акінфієва).

— Замечается значительный наплыв прошений о приеме в институт, главным образом от народных учителей, — додала газета.


На перший курс інституту приймали випускників «учительских семинарий, мужских гимназий и реальных с дополнительным классом училищ, семи классов женских гимназий, институтов, коммерческих училищ и равных им по курсу правительственных учебных заведений, а также выдержавших соответственное испытание; принимаются те из поименованных лиц, которые состояли на учительской службе не менее двух лет». 10 жовтня катеринославський Учительський інститут у присутності єпископа, священиків, представників місцевого самоврядування, директорів катеринославських навчальних закладів і гостей урочисто відкрили. Директором вишу призначили пана Руновського, котрий до цього часу очолював херсонську учительську семінарію. В інституті викладали російську мову, природознавство, фізику, математику, історію, географію, чистописання, малювання, креслення, спів. Аби студенти вишу могли відразу практикуватися, при ньому було відкрите міське зразкове чотирикласне училище.
НОВА БУДІВЛЯ – НОВЕ ЖИТТЯ
Через три роки Учительський інститут перебрався у будівлю на розі Семінарської та Нагорної вулиць (суч. Моссаковського і Паторжинського). Нове місце було комфортнішим і сприяло пожвавленню позакласного життя в інституті й училищі при ньому. 9 січня 1914 року газета «Русская правда» повідомила:

— 4 января в здании Учительского института для учеников городского образцового училища была устроена елка. К семи часам вечера декорированный зал института был наполнен публикой… Вначале была поставлена сцена из «Бежина луга» Тургенева. На сцене был устроен костер, вокруг которого расположились ученики в соответствующих действию костюмах, а за ними на экране проецирована была картина – луг с протекающей рекой… Картина прошла с большим интересом. После нее следовало несколько литературных и музыкально-вокальных номеров, исполненных учениками городского училища… Нельзя не отметить чудной игры на виолончели преподавателя музыки С. Д. Белоконенко, благосклонно принявшего участие в детском празднике и доставившего публике своей игрой большое удовольствие. Любезными гостями вечера – начальством училища – в антрактах всем гостям был предложен чай и закуска, а также розданы мешочки со сластями.
Затем состоялись танцы. Нужно заметить, что со времени основания училища это первый вечер, устроенный для учеников и прошедший с таким оживлением.


1918 року Вчительський інститут увійшов до складу новоствореного Катеринославського інституту народної освіти, який пізніше увійшов до складу Дніпропетровського університету.