Як не дозволили дніпропетровським «Бомберам» зірвати ЄВРО-2012. Розслідування
Днями тема України знову опиниться в епіцентрі уваги світових засобів масової інформації. На щастя не через чергову бійку у Верховній Раді чи гучний корупційний скандал.
Дякуючи минулорічній перемозі української співачки з тимчасово анексованого Путіним Криму Джамали, Київ буде приймати учасників та гостей міжнародного пісенного конкурсу Євробачення-2017.
Відбудеться це попри чисельні провокації вояків російських інформаційно-пропагандистських військ, які доклали чимало зусиль для дискредитації України як країни-організатора цього авторитетного форуму.
Дійшло навіть до безпрецедентних з часів «холодної війни» заходів. Мало того, що Росія перлася в Україну «із своїм уставом», ігноруючи вимоги нашого законодавства через що унеможливила участь свого представника у конкурсі.
Аби російський глядач не став свідком успіху України й продовжував вірити байкам про «фашистську хунту», «розіп’ятого хлопчика», «знищених снігурів» та в інші фейки, Кремль позбавив своїх співвітчизників можливості дивитися телевізійну трансляцію конкурсу на загальнонаціональному «Першому каналі».
Між тим, аналіз тактики підривної діяльності майстрів «активних заходів» зі спеціальних служб РФ переконує, що безпосередньо перед початком пісенного конкурсу від них можна очікувати вчинення більш агресивних акцій, спрямованих на нагнітання й без того складної політичної обстановки в Україні.
Не варто виключати скоєння терористичних актів — найбільш ефективного способу посіяти паніку і хаос з метою компрометації системи безпеки країни-організатора та її вищих органів влади.
Хоча, одним із визначальних чинників, які, вочевидь, стримують керівників російських спецслужб від санкціонування вчинення диверсійно-терористичних злочинів у Києві під час підготовки і проведення конкурсу Євробачення-2017, є об’єктивна інформація про організаційно-методичні, оперативні та оперативно-технічні можливості спеціальних служб і правоохоронних органів України.
Бажання російських провокаторів утриматись «від гріха подалі» обумовлене пам’яттю про те, що саме завдяки високій професійній підготовці їх співробітників п’ять років тому вдалося запобігти зриву фінальної частини чемпіонату Європи з футболу (ЄВРО-2012), матчі якого проходили у Польщі та в Україні.
Нагадаємо, 27 квітня 2012 у центральній частині м. Дніпропетровська (зараз місто Дніпро) сталися чотири вибухи саморобних вибухових пристроїв (СВП), закладених в урни для сміття.
Читайте також: Про справжні причини військової агресії Росії на Донбасі
Внаслідок вибухів 31 особа отримала тілесні ушкодження, у тому числі 10 підлітків.
Того ж дня прокуратурою Дніпропетровської області було порушено кримінальну справу за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 258 КК України «Терористичний акт».
Згідно з визначеною чинним законодавством компетенцією її розслідування було доручено слідчим Служби безпеки України.
Зухвалість злочинів шокувала не лише українське суспільство. До розшуку терористів була прикута увага лідерів багатьох країн, спеціальних служб іноземних держав, фахівців з питань безпеки і боротьби з тероризмом, а також представників світової громадськості.
Згадує генерал-полковник Петро Шатковський, на той час Перший заступник Голови — керівник Антитерористичного Центру при СБ України (АТЦ): «Вже перші відомості, які почали надходити, засвідчили прикру реальність — внаслідок скоєння злочину виник ризик зриву або перенесення термінів проведення фінальної частини Чемпіонату Європи з футболу, щонайменше, поставив під сумнів участь України в організації цього головного спортивного турніру року».
Попри намагання правоохоронців утаємничити вимоги терористів, відомості про їхню мету зірвати проведення ЄВРО-2012 в Україні просочилися до засобів масової інформації (ЗМІ).
Внаслідок витоку таких чутливих відомостей, окремі функціонери Союзу європейських футбольних асоціацій (УЄФА) активізували зусилля, спрямовані на те, аби змусити його керівництво прийняти рішення про перенесення матчів фінальної частини чемпіонату з українських стадіонів на вже підготовлені резервні поля інших європейських держав.
Зокрема, відразу ж після вибухів в Дніпропетровську, готовність надати свої стадіони для проведення української частини ЄВРО-2012 висловили Німеччина і згодом Іспанія.
Зрештою, гострота дискусії змусила керівництво УЄФА зробити заспокійливу заяву, що: «Ці події не змінюють впевненості УЄФА в тому, що заходи безпеки, розроблені владою України до ЄВРО-2012, гарантують успішне проведення турніру».
Однак, попри удаваний оптимізм, навіть для пересічних громадян було очевидним, що доля ЄВРО-2012 залежить від здатності спецслужб та правоохоронних органів України знайти і знешкодити терористів до початку Чемпіонату.
Не випадково операційний директор Євро-2012 Мартін Каллен 01 травня 2012 року прозоро натякнув, що УЄФА вважає за неможливе за такий короткий час перенести змагання в інше місце: «Якщо стане очевидним, що проведення турніру неможливе, то існує лише один вихід – перенести турнір на інший рік…
На даний час немає причин для внесення змін. Якщо ситуація в країні стане небезпечною, то континентальну першість взагалі не варто проводити».
Читайте також: Про реальність «миротворчих сил СНД» і «народної міліції» на Донбасі
На фоні постійних інформаційних атак на Службу безпеки і правоохоронну систему України в цілому, організовувати заходи з розслідування терористичного акту на плановій системній основі було складно.
Додаткової нервозності додавала вкотре продемонстрована окремими українськими політиками спроможність використовувати будь-які приводи, навіть трагічні, для самореклами.
Стало зрозуміло, що у разі відсутності позитивних результатів буде поставлений під сумнів професіоналізм усієї Служби безпеки України, керівництву якої, у разі невдачі, відводилася роль «хлопчиків для биття» і «цапа відбувайла» одночасно.
28 квітня 2012 року у коментарях до однієї із статей популярного інтернет-сайту терористи вперше оприлюднили свої вимоги. Цього ж дня вони доповнили їх, направивши поштовим каналом листа з детальним описом механізму передачі їм 4,5 мільйонів доларів США (100 пластикових карт по 45 тисяч на кожній) в якості винагороди за припинення терактів.
В обох випадках злочинці вжили максимальних заходів гарантування анонімності. Так, для направлення електронного повідомлення під псевдонімом «EuroВomber» використовувалась система «ТОR», яка унеможливлювала з’ясування реальної ІР-адреси відправника.
При виготовленні ж письмового документа під псевдонімом «унабомбер85» застосовувався трафарет, у зв’язку з чим процес встановлення його автора та виконавця значно ускладнювався.
В подальшому, відправляючи СМС-повідомлення, терористи кожного разу змінювали SIM-карти мобільного телефону.
Результати проведеного «по гарячих слідах» порівняльного аналізу отриманих матеріалів, поінформованість терористів про невідомі широкому загалу обставини підготовки раніше вчинених терористичних актів у Дніпропетровську, Запоріжжі та Харкові, а також однотипність застосованих СВП, однозначно вказували на те, що до вчинення вибухів 27 квітня 2012 року причетна група професійно підготовлених злочинців, які увірували в свою невловимість та безкарність.
Не випадково, для висунення своїх вимог вони скористалися псевдонімом, схожим із прізвиськом всесвітньо відомого терориста «Унабомбера».
Цей псевдонім вигадав і використовував американський професор Тед Качинський, якого протягом 18 років безкарно вчиняв теракти в США, уникаючи підозр з боку ФБР США вкупі з усіма спеціальними службами та правоохоронними органами супердержави.
Читайте також: Шабаш вертухаїв у Росії, або Чому українці й росіяни — не один народ
Стало ясно, що оцінивши життя кожного громадянина України в 10 центів США, терористи готові до вчинення будь-яких тяжких злочинів з метою отримання викупу в сумі 4-х з половиною мільйонів доларів США.
З метою забезпечення безпеки і створення умов для організації розшуку терористів керівником АТЦ було прийняте рішення про проведення антитерористичної операції (АТО) у місті Дніпропетровську.
До речі, незважаючи на її тривалість (з 27 квітня по 03 вересня 2012 року), жоден з громадян України чи іноземців, які постійно або тимчасово проживали на території нашої держави, окрім власне співробітників правоохоронних органів, яким довелось нести службу в посиленому режимі, не помітив будь-яких обмежень своїх конституційних прав і свобод.
Вирішальне значення для розшуку мали своєчасно сплановані заходи з вилучення встановлених у місті Дніпропетровську на об’єктах різних форм власності (всього 240) камер відеоспостереження (всього 366) задля організації дослідження інформації, що містилась в них.
Її аналіз дозволив спростувати попередньо зроблену версію про те, що вибух було здійснено з метою замаху на життя та здоров’я конкретних осіб (групи осіб), оскільки жертвами вчиненого злочину виявилися випадкові мешканці міста Дніпропетровська.
Вкрай важливим вбачалось також налагодження процесу виявлення та встановлення очевидців вибухів з метою організації їх допиту як свідків.
Так, тільки протягом 27 квітня — 10 травня 2012 року відпрацьовано сотні мобільних терміналів, які обслуговують покриття стільникового зв’язку у місцях скоєння вибухів (всього отримано близько 10 тисяч ІМЕІ).
Крім цього, було встановлено й опитано власників 384 автомобілів, запаркованих поблизу місць вчинення вибухів; 31 водія трамваїв та 72 кондукторів, які працювали 27 квітня 2012 року на маршруті № 1; водіїв 18 служб «Таксі», що обслуговують жителів та гостей міста Дніпропетровська, випадкових свідків злочину та потерпілих.
Читайте також: Гаага. Чому не варто «падати на коліна до пострілу»?
Значні обсяги оперативно-розшукових та слідчих дій обумовлювалися також тим, що низкою промислових підприємств Дніпропетровського регіону гірничодобувної, металургійної та хімічної галузей в технологічних процесах масово використовуються вибухові матеріали.
Внаслідок того, що контроль за їхнім обігом на даний час суттєво послаблений, 262 особи із числа мешканців області у різні часи були засуджені за незаконне придбання, зберігання, використання вибухових речовин.
Серед них були й такі, хто виготовляв та використовував СВП із злочинною метою, що вимагало залучення значних сил і засобів для організації їх перевірки на можливу причетність до підготовки і вчинення вибухів 27 квітня 2012 року.
Враховуючи тип і компоненти, використані для виготовлення СВП, була налагоджена перевірка спеціалізованих установ та закладів, на яких здійснюються ліцензовані операції з хімічними реактивами (6 підприємств, 540 лабораторій, 46 організацій), а також 24 торгівельних точок з реалізації агрохімікатів, насамперед, аміачної селітри.
Як прийнято у таких випадках, оперативному відпрацюванню підлягали особливі категорії мешканців Дніпропетровського регіону (всього 1312 осіб), такі як військовослужбовці, у тому числі запасу певних військових спеціальностей (військової розвідки, частин і підрозділів спецназу, інженерно-саперних частин та військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту тощо).
Не можна було оминути увагою й психічнохворих людей, які страждають на різні форми піроманії та інші захворювання, які б могли спонукати їх до вчинення вибухів (всього було перевірено 404 особи з 2481 встановлених).
Спільно з МВС України вивчались також матеріали кримінальних справ, порушених за фактами вчинення протягом 2008-2012 років вибухів із застосуванням СВП з детонаторами у вигляді шприца з хімічною речовиною (всього 9) у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Запорізькій (3), Київській, Одеській та Харківській областях.
З урахуванням значного міжнародного резонансу керівники розшуку терористів плекали певну надію на допомогу спеціальних служб та правоохоронних органів країн Євросоюзу, Росії, США та СНД, до яких у встановленому порядку звернулися керівники СБ та МВС України.
Згадує на той час помічник керівника АТЦ генерал-лейтенант Олександр Христенко: «На жаль, наш оптимізм не виправдався. Особливо прикро згадувати про «ложку дьогтю» з боку росіян, які вважалися надійними партнерами.
В АТЦ СНД знайшлися «теоретики», які на підставі аналізу уривчастих даних з відкритих джерел висунули версію про те, що організація вибухів в Дніпропетровську є своєрідною формою «здачі екзаменів» випускниками нібито нелегально діючої в Україні школи диверсантів-терористів (!!!).
А зібрані ними з віртуального простору відомості про те, що інструкторами цієї школи начебто працюють арабські та чеченські бойовики, котрі налагодили виготовлення СВП в медичних моргах Донецької і Луганської областей, ще більше додали екзотики в суть переданої СБ України інформації».
Певну напругу викликала необхідність підтримання постійного діалогу з керівниками спецслужб та правоохоронних органів Польщі, як країни-партнера України з проведення ЄВРО-2012.
Природно, вони мали право претендувати на ексклюзивну інформацію у порівнянні з іншими учасниками Штабу міжнародної взаємодії у координації заходів безпеки, який розгорнув свою діяльність в Штабі Антитерористичного центру при СБ України та Центру міжнародного поліцейського співробітництва, створеного на базі МВС України.
Однак, на національному рівні між керівниками Генеральної прокуратури, СБ і МВС України було досягнуто домовленостей про недопущення витоку будь-якої інформації про стан слідства до виявлення і знешкодження терористів, яку було дотримано всіма учасниками цього складного процесу.
Забігаючи вперед, слід підкреслити, що вже після успішного завершення ЄВРО-2012 усі непорозуміння були зняті під час робочої зустрічі керівництва СБ України з очільниками польської спецслужби у Луцьку (вересень 2012).
Стан організації міжвідомчої взаємодії був на безпрецедентно високому рівні. Звичайно, він був досягнутий за рахунок неухильного дотримання принципів прийняття управлінських рішень, закладених в основу узгоджених до найменших дрібниць спільних планів.
Однак не менш важливою запорукою стали досвід, життєва і професійна зрілість керівників та оперативних співробітників, які глибоко усвідомлювали особисту відповідальність не тільки перед очільниками своїх відомств, але й перед громадянським суспільством.
Так, представники Генеральної прокуратури України, не обмежували свою діяльність виключно наглядом за дотриманням законності під час розслідування порушеної кримінальної справи. Вони давали слушні поради щодо шляхів легалізації добутих оперативних даних, активно допомагали оцінювати і правильно процесуально закріплювати виявлені речові докази та інші сліди злочинних дій терористів.
Водночас, тягар відповідальності за організацію розшуку, в основному ліг на колектив Управління СБУ у Дніпропетровській області, який очолював генерал-майор Володимир Верхогляд.
Читайте також: Екс-регіонал у Генштабі, або чому зміни в Україні не ефективні
Згадує Петро Шатковський: «З огляду на важливість завдань, котрі вирішувала Служба безпеки у містах проведення матчів ЄВРО-2012, співробітники Центрального управління, а також з регіонів до реалізації передбачених режимом АТО заходів, масово не залучались. Тому слід віддати належне спецслужбовцям Дніпропетровщини. Надзвичайно складне випробування вони витримали з честю».
З першого ж дня Служба безпеки відчувала дієву і професійну підтримку працівників МВС. Спочатку співробітники патрульно-постової служби, забезпечили ретельний огляд місця злочину і фіксацію слідів злочину.
Двоє з них, буквально за 30 секунд до вибуху четвертого СВП, ризикнули не тільки візуально оглянути його, але й сфотографувати на телефон, що дало змогу скласти уявлення про окремі конструктивні особливості застосованих терористами вибухових пристроїв.
У подальшому, на долю міліції випала складна задача одночасно з виконанням завдань, пов’язаних з участю в оперативно-розшукових заходах, реалізовувати масштабні плани із забезпечення охорони громадського порядку, посилення режимів охорони важливих об’єктів тощо.
Враховуючи агресивність та підвищену небезпеку «Унабомбера», з метою створення належних умов для організації його розшуку, було прийнято принципове рішення зав’язати з ним «оперативну гру».
Забігаючи вперед, слід зазначити, що її ключовими етапами були:- встановлення і підтримання через електронні засоби контакту з терористами;- прийняття на першому етапі висунутих терористами вимог;- виділення державою на вимогу терористів безпрецедентної суми коштів;- переведення зазначеної суми на банківські картки;- забезпечення конспірації в умовах, коли злочинці декілька разів призначали й відміняли час, місце і спосіб передачі карток, здійснюючи при цьому спостереження за діями співробітників правоохоронних органів;- ризиковане скидання терористам карток з реальними сумами грошей у лісовій місцевості по ходу руху залізничного потягу.
Так, вже 29 квітня 2012 року на виконання їхніх вимог було створено спеціальну електронну поштову скриньку та авторизовано номер мобільного телефону. Інформацію про це розміщено в електронних та друкованих ЗМІ разом із фотороботами 3-х вигаданих осіб, влучно названих одним із оперативників «дітьми Аватара».
Читайте також: Про що говорять черги за закордонними паспортами
Переконавшись у неспроможності правоохоронців «зламати» систему програмного забезпечення анонімного спілкування в Інтернеті «ТОR», терористи на початку травня 2012 року чотири рази надсилали на адресу створеної в Дніпропетровському управлінні СБУ поштової скриньки та телефон «гарячої лінії» свої повідомлення.
То вони вимагали до вечора 11 травня 2012 року розмістити в ЗМІ ще один фоторобот вигаданого «сина Аватара», то розсилали інструкції щодо уточнення процедури передачі коштів, то декілька разів переносили місце проведення цієї акції.
Спочатку, 14 травня 2012 року місцем передачі грошей був визначений Київ, однак 16 травня 2012 року вони вже перенесли його у Дніпропетровськ.
Всього у період з 28 квітня по 29 травня 2012 року на адресу правоохоронців злочинці направили 17 повідомлень терористичного характеру (8 інтернет-повідомлень, 7 СМС-повідомлень, 2 анонімні листи надіслані поштовим каналом).
Якщо доцільність ведення «оперативної гри» з терористами сумнівів не викликала, то з приводу джерел формування суми у розмірі 4-х з половиною мільйонів доларів США, яку злочинці вимагали за припинення терактів виникла полеміка.
У цій дискусії перемогла точка зору тих представників Генеральної прокуратури, СБ та МВС України, які чітко усвідомлювали ризики й непередбачувані наслідки можливого обману вимагачів чи передачі їм «ляльки» у вигляді підроблених купюр американських доларів.
Оскільки ж деталі виділення державою необхідного ресурсу грошових коштів чинним законодавством були не врегульовані, а практичний досвід відсутній, питання було вирішене шляхом звернення Генерального прокурора, Голови СБ та Міністра внутрішніх справ України до Прем’єр-міністра України з проханням доручити Голові Національного банку України організувати перерахування валюти через ПАТ КБ «Приватбанк» на визначені терористами банківські картки.
При цьому, відповідальність за забезпечення емісії 100 пластикових карток VISA GOLD, організацію зарахування на кожну з них по 45 тисяч доларів США, зняття лімітів і обмежень на використання грошових коштів на вказаних рахунках, встановлення обмежень зняття грошових коштів тільки у банкоматах або Pos-терміналах ПАТ КБ «Приватбанк» і лише на території України, встановлення заборони Інтернет-трансакцій тощо, довелося взяти на себе Службі безпеки України. Про це керівник АТЦ видав відповідне розпорядження.
Виявлення і знешкодження членів терористичної групи фактично тривало трохи більше місяця. 34 доби не такий вже й тривалий період для проведення щільно спресованих у часі й безпрецедентних за масштабами організаційних, кримінально-процесуальних та оперативно-розшукових заходів.
Утім, незважаючи на короткий часовий проміжок, він був надзвичайно насичений знаковими подіями.
Перша з них випала на 1 травня 2012 року. У цей день, під час опрацювання вилучених з камер відеоспостереження матеріалів, оперативному співробітнику УСБУ вдалося розгледіти невиразні контури фігури одного з терористів.
Його увагу привернула невідома особа чоловічої статі, яка 27 квітня 2012 року об 11 годині 13 хвилин 19 секунд перетнула вулицю Сєрова по бульварній частині проспекту Карла Маркса.
Об 11 годині 14 хвилин 33 секунди ця ж особа підійшла до сміттєвої урни, розміщеної поблизу трамвайної зупинки. Місце її розташування на той час вже було зафіксоване у матеріалах слідства як точка «першого вибуху», що пролунав об 11 годині 57 хвилин.
Дочекавшись відправлення трамваю, підозріла особа нахилилася, здійснила певні маніпуляції й направилася бульварною частиною проспекту Карла Маркса у напрямку «другого» і «третього» вибухів.
За сумою побічних ознак було зроблено припущення, що невстановленою особою може бути один із терористів, а його маніпуляції поблизу сміттєвої урни – закладкою СВП.
Отримана інформація дозволила «звузити» часові й територіальні рамки розшуку та провести оперативний експеримент з моделювання конкретних дій терористів. Шляхом аналізу інформації десятків інших камер відеоспостереження, розташованих по орієнтовному маршруту пересування терористів 27 квітня 2012 року, вдалося більш точно відтворити картину підготовки вчиненого злочину.
Читайте також: Трампу потрібна Україна. П’ять аргументів
Несподівано додаткові відеозображення фігур підозрюваних були здобуті внаслідок перегляду відеозапису весілля молодої пари, яку було зроблено в день вчинення теракту.
Другою знаковою датою стало 13 травня 2012 року — день технічного проникнення до електронної поштової скриньки терористів, коли фахівцям СБ України врешті-решт вдалося отримати доступ до їх переписки.
Окрім повідомлень на адресу УСБУ, у ній був виявлений лист популярному журналісту Артему Шевченко, відправлений 11 травня 2012 року на корпоративну електронну адресу телеканалу «ТVІ».
Справа у тім, що 7 травня 2012 року на телеканалі «ТVІ» в ефірі програми «Знак Оклику» був показаний сюжет, присвячений результатам журналістського розслідування обставин вчинення терактів в Дніпропетровську 27 квітня 2012 року, який якісно відрізнявся від більшості виступів ЗМІ на цю тему.
Його автори замість, «розкручування» критиканської тези про нездатність правоохоронної системи держави розкрити теракт, об’єктивно висвітлили перебіг подій 27 квітня 2012 року в Дніпропетровську, пов’язали їх із злочинами терористичного характеру, вчиненими у 2011-2012 роках, висунули правильні версії щодо мотивів і причин їх скоєння.
За своїм змістом та висновками телевізійний сюжет виявився настільки ґрунтовним і об’єктивним, що зацікавив терористів, які вирішили скористатися майданчиком популярного телеканалу для обґрунтування своїх вимог. Вони запропонували Артему Шевченко виступити гарантом й посередником операції з передачі владою грошових коштів за відмову від продовження терористичної діяльності.
Цінність знайденого листа полягала у тому, що в ньому злочинці брали на себе також відповідальність за вчинення вибухів у містах Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, а відтак, за вбивство у листопаді 2011 року місцевого бізнесмена Юрія Гібриченка.
Треба віддати належне Артему Шевченку, який попри те, що керівництво телеканалу на той час перебувало у стані конфронтації із СБ України, з розумінням поставився до ситуації, в яку його втягнули терористи. Під час допиту він дав об’єктивні свідчення, які пізніше підтвердив також у суді.
Третя важлива подія припадає на період з 16 по 19 травня 2012 року, коли нарешті була встановлена спочатку зовнішність, а потім особа ватажка терористичної групи.
Відбулося це за обставин, які вкотре підтвердили азбучну істину – немає злочинів, які б не залишали слідів, і немає злочинців, які б не допускали помилок.
16 травня 2012 року на активований УСБУ для отримання інструкцій номер мобільного телефону надійшло СМС-повідомлення терористів про чергове перенесення місця передачі грошей. При його дослідженні стало ясно, що злочинці нарешті «проколися» — на екрані «відбився» номер телефону, з якого було відправлене повідомлення.
І хоча «фільтрування» з’єднань нічого не дало, вжитим оперативно-технічними заходами було встановлено, що вказане СМС-повідомлення відправлено абонентом, який цього ж дня поповнював рахунок свого номеру телефону через автоматизований термінал, розташований у приміщенні «Будинку побуту». Подальше було «справою техніки».
Читайте також: Управління багатоповерхівкою: довіримося професіоналам
Доступ до серверного обладнання, яким забезпечується система зовнішнього та внутрішнього спостереження за приміщенням «Будинку побуту» та відвідувачами, дозволив отримати відеозображення особи чоловічої статі, котра користувалась автоматизованим терміналом у час, що «секунда в секунду» збігався із встановленим часом користування електронним платіжним апаратом.
За результатами аналізу отриманих даних були визначені ймовірні місця появи підозрюваного, активізована робота з відпрацювання записів інших камер відеоспостереження і як наслідок, невдовзі вдалося отримати придатне для ідентифікації зображення ймовірного підозрюваного та організувати його фізичний розшук у центральній частині міста та на вузлових зупинках громадського транспорту.
В результаті вжитих заходів 18 травня 2012 року співробітницею Дніпропетровського управління СБУ було виявлено чоловіка 30-35 років, зовнішньо схожого з фотографією підозрюваного.
Ним виявився старший викладач Дніпропетровського національного університету імені О.Гончара, кандидат політологічних наук Віктор Сукачов.
Утім, незважаючи на візуальну схожість з підозрюваним та певний збіг результатів його вивчення (наявність ноутбука та стійких навичок роботи на ньому; користування Інтернет-провайдером, який використовували терористи; схожість окремих номерів телефонів тощо), не вірилось, що Сукачов й насправді може виявитись терористом, тим більше, що станом на листопад 2011 року його комп’ютер був відключений від мережі Інтернет за несплату послуг.
Особливо збентежились оперативники, коли з’ясувалось, що Сукачов характеризується виключно позитивно, визнається фахівцем у сфері політтехнологій, професійно займається альпінізмом, користується авторитетом у викладацькому та студентському середовищі.
Насторожував також зміст його відвертих й достатньо кваліфікованих коментарів причин терактів у Дніпропетровську, які він висловив 27-28 квітня 2012 року в інтерв’ю популярному в Україні «5 каналу» та телерадіокомпанії «МИР», що транслює свої передачі на країни СНД.
Незважаючи на виявлені антиознаки, 18 травня 2012 року за Сукачовим було встановлене цілодобове спостереження. З урахуванням того, що на залишках одного із СВП був виявлений ДНК-профіль особи чоловічої статі, було здобуто проби слини Сукачова для його ідентифікації з терористом.
Усі сумніви щодо ймовірної причетності Сукачова до терористичної діяльності розвіялися вже наступного дня, коли 19 травня 2012 року була отримана інформація, яка шокувала навіть досвідчених професіоналів. У цей день, прогулюючись містом Дніпропетровськом, об’єкт здійснив опускання конверту до однієї з поштових скриньок.
При цьому, Сукачов тримав його у руці, загорнутій в поліетиленовий пакет. Відразу ж після цього він завітав до обладнаного безпровідним зв’язком «Wi-Fi» ресторану «McDonalds» й певний час працював на принесеному з собою ноутбуці.
Як згодом з’ясувалось, вкинутий Сукачовим конверт був адресований «Для МВД и СБУ» й містив стартовий пакет мобільного зв’язку оператора МТС. А направлене з приміщення «McDonalds» електронне повідомлення стосувалось організації подальших контактів з правоохоронцями, з посиланням на вкинутий анонімний лист.
Таким чином, станом на 19 травня 2012 року підозри Сукачова у причетності до виготовлення й направлення анонімних документів терористичного спрямування були підтверджені.
Цей день увійшов в історію розшуку «дніпропетровських терористів» як день встановлення ватажка, ідеолога і «мозкового центру» групи. Однак, попереду чекав складний й відповідальний етап виявлення його спільників, розробки їх на причетність до вчинення вибухів 27 квітня 2012 року та документування злочинів.
Читайте також: З нагоди 80-х роковин кремлівської терористичної операції
Серед стійких зв’язків Сукачова був встановлений тимчасово непрацюючий фахівець з комп’ютерних технологій Віталій Федоряк.
Спочатку, за антропометричними параметрами він виявився схожим з фотографією особи, яка ще 16 листопада 2011 року потрапляла у поле зору СБ України за підозрою у вимаганні крупної суми грошей від засновників компанії «Fozzi Group».
Коли ж було з’ясовано, що Федоряк є користувачем мобільного телефону, з якого в грудні 2011 року відправлялися СМС-повідомлення з погрозами вчинити вибухи, підозри щодо його співучасті з Сукачовим у терористичній діяльності посилилися.
Додатковими аргументами на користь цієї версії стали результати візуального спостереження за Сукачовим і Федоряком та контролю за засобами електронного зв’язку, якими вони користувались.
За багатьма ознаками й інтуїтивно здавалось, що 21 травня 2012 року терористи нарешті реально наважаться ризикнути отримати гроші. І навіть коли у визначений час вони не вийшли на зв’язок, надія на безпосередній контакт з терористами зберігалася.
Й недарма, невдовзі від них було отримано ще два СМС-повідомлення, у яких злочинці зажадали отримати пластикові картки шляхом викидання їх з потягу «Дніпропетровськ – Москва», але не в конкретно визначеному місці, а за командою кур’єру по телефону.
Впевненості додали результати візуального контролю за діями Сукачова і Федоряка, які рейсовим приміським автобусом виїхали з Дніпропетровська у напрямку залізничної платформи «156 кілометр», сховалися у лісосмузі й вели спостереження за рухом залізничного транспорту та оточенням.
При цьому, терористи вели себе насторожено, періодично змінювали одяг, головні убори, знімали та одягали сонцезахисні окуляри, різко змінювали маршрут руху тощо.
Все було готово для документування злочинної діяльності вимагачів, однак і цього разу вони вкотре відмовилися від реалізації свого задуму — кур’єру, який перебував у потязі, умовного сигналу на викидання пакету з картками так і не надійшло.
Замість нього, ніби глузуючи з правоохоронців, Сукачов і Федоряк направили на електронну поштову скриньку «гарячої лінії» УСБУ ще одного листа. У ньому вони висловили задоволення з приводу того, що «… репетиція пройшла успішно», «дозволили» кур’єру повернутися з картками назад в Дніпропетровськ та пообіцяли невдовзі повідомити нову дату передачі грошей.
Наступні два дня пройшли у досить напруженій атмосфері очікування. Виходячи з того, що доступ до відомостей про хід та результати оперативно-розшукових заходів мали близько 800 співробітників СБ та МВС України, допускалась можливість витоку важливої інформації до терористів.
Складна обстановка «підігрівалась» недоброзичливцями та «знервованими дилетантами», котрі завжди проявляють себе у таких випадках, насамперед, на рівні міжвідомчого співробітництва.
Нарешті, 23 травня 2012 року напругу було знято. Сукачов з Федоряком знову вийшли на зв’язок, сповістивши правоохоронцям СМС-повідомленням від імені «32 бомбера (92 бомбера бомбера 85)» дату передачі грошей — 24 травня 2012 року.
Додатковим СМС-повідомленням, відправленим вже наступного дня, терористи уточнили, що спосіб передачі має бути аналогічним апробованому — шляхом викидання пакету з вікна другого вагону з кінця потягу сполученням «Дніпропетровськ – Донецьк».
Для виконання функцій кур’єра на вказаний злочинцями потяг була направлена група співробітників Служби з метою оперативного реагування на вимоги терористів.
Читайте також: Держсекретар Трампа: Who is Mr. Rex Tillerson?
Тим часом, Сукачов і Федоряк різними видами транспорту (трамвай, маршрутне таксі), постійно перевдягаючись, направились в житловий масив «Ігрень», звідки приватним сектором прийшли в район залізничної платформи «207 кілометр», де заховались у лісосмузі.
Спрогнозувавши подальший розвиток подій, місця ймовірної появи терористів були обладнані засобами відеоконтролю. І саме в той час, коли повз місце їхньої схованки проходив потяг «Дніпропетровськ – Донецьк», на телефон співробітників УСБУ надійшов довгоочікуваний умовний сигнал.
Після його отримання, як того й вимагали терористи, їм було скинуто поліетиленовий пакет, у якому знаходились 100 пластикових карток, на рахунку кожної з яких перебувало 45 тисяч доларів США.
Перебуваючи під візуальним контролем, Сукачов і Федоряк підібрали пакет з грошима й швиденько повернулися у Дніпропетровськ. Для «закріплення» фактів їхньої протиправної діяльності, а також виявлення інших можливо наявних спільників терористів, було прийнято рішення певний час не встановлювати обмежень на використання грошових коштів, перерахованих на пластикові картки.
Візуальний та оперативно-технічний контроль показав, що для отримання готівки терористи обрали найбільш доступний і простий варіант – через мережу банкоматів міста.
У перший же день «шаленого багатства» зловмисники на радощах зняли з карткових рахунків 24 тисячі гривень, після чого наявні на пластикових картках рахунки були заблоковані. Як наслідок, неодноразові спроби терористів отримати кошти у банкоматах міста протягом 25 та 29 травня 2012 року виявилися марними.
Усвідомивши, що причиною 15-ти невдач можуть бути контрзаходи правоохоронців, Сукачов і Федоряк почали вести себе вкрай збуджено. Відчуваючи небезпеку, вони вирішили сховати пластикові картки, «притопивши» поліетиленовий пакет з ними у визначеній точці на мілководді Дніпра.
Зрештою, 29 травня 2012 року терористи не витримали й вдалися до направлення чергового електронного повідомлення, яке виявилося останнім у їх протиправній діяльності.
За своїм змістом воно стало найбільш зловісним та цинічним — вимагаючи від імені «32 бомбера» розблокувати картки й відмінити обмеження на зняття з них коштів, Сукачов та Федоряк погрожували вчиняти нові вибухи з метою масового вбивства стариків та дітей на дитячих майданчиках.
31 травня 2012 року стало останньої знаковою подією в історії розшуку «дніпропетровських терористів», хоча й розпочався цей день досить неспокійно.
Коли здавалося б усі варіанти були прораховані, а сили і засоби були готові для проведення кримінально-процесуальних дій, Сукачов і Федоряк, які зазвичай з самого ранку виходили в місто, з невідомих причин затримались в адресі проживання.
Декілька годин пройшло в обстановці болісного очікування, пошуку причин та каналів можливого витоку інформації. І тільки після того як терористи залишили місця свого проживання, вони були заарештовані, а у їхніх помешканнях проведені обшуки.
Результати допитів та першочергових слідчих дій, під час яких були вилучені мобільні термінали, SIM-карти, комп’ютерна техніка, електронні носії інформації, одяг тощо, дозволили зробити однозначний висновок про їхню причетність до скоєння терористичного акту 27 квітня 2012 року у місті Дніпропетровську, а також злочинів терористичного характеру, вчинених в 2011-2012 роках у містах Дніпропетровську, Запоріжжі, Харкові.
Читайте також: За дороги до Євро-2012 треба заплатити ще 1,7 млрд грн
Було також з’ясовано, що Сукачов і Федоряк мотивували свою терористичну діяльність бажанням швидко збагатитися, шляхом шантажу і залякування отримати від держави якомога більшу суму коштів.
Для досягнення цієї мети їх не спинила ні смерть бізнесмена Юрія Гібриченка, який став випадковою жертвою раніше вчиненого теракту, ні каліцтво постраждалих від вибухів 27 квітня 2012 року дітей, не говорячи вже про авторитет України, яка виборола престижне право на проведення ЄВРО-2012 і декілька років готувалася до його проведення.
На превеликий жаль, сплеск терористичних актів в Україні став характерною рисою сучасного розвитку нашого суспільства. Чим частіше ми вживаємо це слово, тим менше задумуємося над його суттю і причинами, які його породили.
Найбільша небезпека полягає у тому, що люди, які займаються терористичною діяльністю вважають її виправданою, нехтуючи тим, що теракти проти цивільного населення вважаються злочинами проти людяності, де б вони не відбувалися.
Відтак, допоки суд не винесе свій вердикт, крапку у справі «дніпропетровських терористів» ставити зарано. І хочеться вірити, що головна причина вже понад чотирирічного терміну розгляду цієї резонансної справи криється у прагненні суддів всебічно вивчити матеріали й не помилитися із визначенням вини підсудних.
Борис Дніпров
