Я рада, що повертаюся у Січеславську область, — Орина Сокульска, вдова поета Івана Сокульского
Дружина поета, правозахисника, дисидента Івана Сокульського, та голова Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих Орина Сокульська підтримала перейменування Дніпропетровської області на Січеславську. Про це повідомляє Дніпроград із посиланням на коаліцію громадських організацій СічеславськаТАК.
Орина Сокульска зазначає, що наразі вона радіє тому, що ідея перейменування області вже вийшла на фінальний етап. Окрім цього, її покійний чоловік поет Іван Сокульський був один із тих, хто виступав за перейменування Дніпропетровська на Січеслав.
«Я радію, що сьогодні я у Дніпрі. П’ять років як я виїхала з Дніпропетровська. П’ять років як я переїхала до Києва з Дніпропетровської області. Сьогодні я повернулася в славне місто Дніпро. Я повернулася в Січеславську область. І надзвичайно приємно, що мій чоловік, Іван Сокульський, був ініціатором перейменування Дніпропетровська на Січеслав. Але сталося так, що тепер область стала Січеславською. І я радію, що зійшовши вчора на вокзалі, я не побачила пам’ятника Петровському. Я радію всім тім змінам, що відбувають в області» , — зазначила Орина Сокульська.
Окрім цього, вона зауважила, що мрії здійснюються, лише треба дуже хотіти аби вони здійснилися.
«Щойно я повернулася з могили Івана Сокульського. І я йому сказала, що мрії здійснюються, бажання здійснюються, головне цього дуже хотіти», — сказала Орина Сокульська.
Іван Сокульський народився на хуторі Червоноярському Синельниківського району Дніпропетровської області. У студентські роки став співзасновником Дніпропетровського клубу творчої молоді. У 1966 році за написання «націоналістичних віршів» його було виключено з комсомолу та відраховано із університету. Після цього поет не міг знайти постіного робочого місця, працював у різноманітних сферах. Паралельно він налагоджував зв’зяки із українським дисидентством. У серпні 1968 разом з журналістом Михайлом Скориком написав «Листа творчої молоді Дніпропетровська», за що згодом був затриманний та засуджений на 4,5 роки ув’язнення за антирадянську агітацію.
Після звільнення почав займатися правозахисною діяльністю, став членом Української гельсінської групи, написав один із найвідоміших своїх віршів «Замало — бути». У 1980 був знову заарештований та отримав термін на 10 років. Під час перебування у тюрьмі його часто морили голодом, кидали в одиночні камери та позбавляли права на отримання передач. 1988 року його звільнили.
Під час мітингів за незалежність України у Дніпрі, він був побитий агентами КДБ. Побиття призвело до різкого погіршення здоров’я. Помер Іван Сокульський 22 червня 1992 року.
Автор: Антон МОРОЗ
