Дніпрові «хвилі». Регіонали підривають південний схід

Події 9 травня у Дніпрі викликали у громадськості подив та шок. Ще від весни 2014 року, після початку відомих подій на Донбасі, це місто сприймалось як своєрідний український моноліт на Південному Сході, де сепаратизм був задушений у зародку представниками місцевого бізнесу, активістами та владою. І раптом на очах усієї країни Дніпро ніби повернувся в минуле на кілька років. На вулицях з’являються тітушки, які прилюдно б’ють ветеранів АТО. При цьому поліція стоїть осторонь і не втручається в бійку.

Усі, хто пам’ятає події 2014-го, відчули неприємне дежавю. Три роки тому подібна бездіяльність міліції призвела до кровопролиття на вулицях Одеси, Луганська й Донецька. Причому ніхто з міліцейських начальників так і не відповів за той відвертий саботаж. І ось тепер картина повторюється в Дніпрі.

Група молодих людей спортивної зовнішності охороняла колону «безсмертного полку», на чолі якої йшов народний депутат від Опозиційного блоку Олександр Вілкул (дніпровський «кадр» регіоналів, якого зараховують до ахметовського крила Опоблоку). У якийсь момент на шляху колони спробували стати ветерани АТО, яким не сподобалися червоні прапори в руках учасників ходи. Бійці зажадали прибрати ту символіку, після чого були атаковані тітушками Вілкула. Сили були нерівні, тож ветеранів просто побили опоненти. При цьому «бики» мали на собі спеціальні помаранчеві наклейки, за якими могли впізнати один одного в натовпі. Ця обставина зайвий раз підтверджує, що бійка не була стихійною і кривд­ники ветеранів АТО діяли синхронно та за попередньою змовою.

Тож не дивно, що громадськість зреагувала досить бурхливо. Резонансу події додала й реакція мера Дніпра Бориса Філатова, який одразу звинуватив у трагедії свого опонента Олександра Вілкула. Не відреагувати на гнівні пости Філатова чиновники не могли, і вже наступного дня з’явилась інформація про те, що начальників поліції Дніпра та Дніпропетровської області звільнено з посад.

Такий крок, звичайно, є однозначно позитивним. Може, наступного разу правоохоронці виконуватимуть свій обов’язок відповідальніше. Однак карати слід не тільки поліцію, а й безпосередніх винуватців заворушень. А ще краще їх організаторів. А із цим в Україні зазвичай бувають проблеми. Після сутичок правоохоронці затримали кількох тітушків, яких тепер судитимуть за хуліганство. Однак той факт, що вони були кимось найняті й організовані, викликає цілком природне запитання: чи буде покарано цього най­мача? Адже очевидно, що насамперед потрібно притягувати до відповідальності не виконавців злочину, а замовника.

Ідентифікувати організатора тітушків нескладно. Схоже, що він і сам особливо не ховається. Олександр Вілкул, якого охороняли хлопці з помаранчевими наклейками, написав на своїй сторінці у Facebook досить розлогий пост, звинувативши в усьому ветеранів АТО. Їх Вілкул назвав «радикалами» і заявив, що діяли вони в інтересах мера міста Бориса Філатова. Про своїх тітушків, які протистояли «радикалам», депутат при цьому не згадав зовсім.

«Напади були не тільки на прихильників Опоблоку, ветеранів, городян, а й на партію соціалістів та «афганців». Я наполягаю, що ці провокації були заздалегідь організовані, навіть особливо не прикриваючись, Філатовим і Денисенком. Мета виключно політична», — написав Вілкул.

НЕБАЖАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ КАРАТИ ЛЮДЕЙ, ЩО РОЗПАЛЮВАЛИ ВІЙНУ, А ТАКОЖ ТІНЬОВІ ДОМОВЛЕНОСТІ МІЖ ДЕРЖАВНИМ КЕРІВНИЦТВОМ І КОЛИШНІМИ РЕГІОНАЛАМИ ФАКТИЧНО ПОСТУПОВО ПІДВОДЯТЬ КРАЇНУ ДО РЕВАНШУ АНТИУКРАЇНСЬКИХ СИЛ

Про те, ким саме були люди, які били ветеранів АТО, і як вони опинилися на місці подій, нардеп чомусь нічого не повідомив. Але ні на соціалістів, ні на «афганців» тітушки, що влаштували побоїще, точно не були схожі.Схожий факт використання сімейством Вілкулів найманих бандитів для розправи з політичними опонентами був у січні 2014 року. Тоді спортивні молодики били в самому центрі Дніпра (на той час ще Дніпропетровська) активістів місцевого Євромайдану, діючи фактично у зв’язці з місцевою міліцією. Як вдалося тоді встановити журналістам, тітушки були привезені до обласного центру з Кривого Рогу, мером якого є батько Олександра Юрій Вілкул, а відповідала за їх доставку людина Вілкула-старшого — Анатолій Буряк.

На жаль, січневе побоїще так і не було розслідуване належним чином, і ніхто не зазнав покарання за цей інцидент, хоча люди Вілкула завдали активістам Євромайдану та журналістам серйозних травм. Схоже, на цей раз Вілкула також не збираються притягувати до відповідальності. У кращому разі віддуватися за скоєне будуть тільки «бики», яких спіймали на гарячому. Втім, для України й це буде прогресом, адже раніше тітушки зазвичай лишалися недосяжними для правосуддя.

Що має на меті Вілкул, розхитуючи ситуацію у Дніпрі й провокуючи протистояння на вулицях? Навряд чи йдеться про реальний сепаратизм і спробу створення чогось подібного до «народних республік» Донбасу. З огляду на обсяг збитків, яких зазнали в кінцевому рахунку регіонали через війну, блокаду та «націоналізацію» їхніх підприємств росіянами, повторювати щось схоже найближчим часом в Україні навряд чи хтось наважиться.

Судячи з усього, Вілкул розхитує ситуацію, щоб заробити політичні дивіденди й підвищити власний рейтинг. Принаймні його тактика анітрохи не відрізняється від того, що традиційно робили в Україні представники Партії регіонів/Опозиційного блоку. Нагнітання протистояння в суспільстві, очорнення патріотичних сил, пропаганда міжрегіональної ворожнечі — старі методи, що їх соратники Януковича використовували ще від початку 2000-х років. Сьогодні представники Опоблоку додають до цього коктейлю тільки абстрактні заклики «за мир», при цьому уникаючи згадок про Росію та її роль у конфлікті.

Протистояння з «радикалами», «боротьба з фашистами» — ті прийоми, за допомогою яких Опоблок розраховує найефективніше мобілізувати свій електорат до виборів. І немає жодних сумнівів: що ближче електоральна кампанія, то більше Вілкул і К° нагнітатимуть ситуацію. Залякувати виборця східних областей «кривавими нацистами», а потім обіцяти йому захист від тих-таки нацистів — найпростіший і зрозумілий регіо­налам рецепт підтримки власної популярності.Донедавна представники проросійських сил боялися знову вдаватися до такої риторики з огляду на політичну ситуацію в країні. Однак після трьох років війни фактично сталося повернення до тієї ситуації, що була перед початком Майдану. І «старые песни о главном» зазвучали знову.

Такі проблеми сьогодні спостерігаються не тільки в Дніпрі. У південних і східних областях Опоблок уже щосили просуває свої улюблені й перевірені меседжі. На вулицях з’явилися намети, з яких роздають листівки із закликами захистити радянські пам’ятники й зупинити «наступ нацизму». Небажання української влади карати людей, що розпалювали війну, а також тіньові домовленості між державним керівництвом і колишніми регіоналами фактично поступово підводять країну до реваншу антиукраїнських сил. А на що вони здатні, ми вже мали нагоду побачити на Донбасі у 2014 році.

Тиждень

Автор: Денис КАЗАНСЬКИЙ