Державні vs приватні підприємства видобутку

Є у маленьких шахтарських містечок своя неповторна атмосфера. Мешканці таких куточків живуть за своїм особливим розкладом й зовні виглядають напрочуд спокійно, проте варто зазирнути їм в очі, як помічаєш, що там ховається тривога за тих, хто щодня вирушає на видобуток чорного «золота».

Несприятливі умови

Нещодавно журналістам Дніпропетровської області випала нагода завітати в гості до шахтарського краю на Львівщині — у місто Червоноград та поспілкуватися з колективом відокремленного підрозділу «Шахта «Відродження» державного підприємства «Львіввугілля». Як і годиться першим нас зустрів директор закладу.

«Сьогодні на нашій шахті працює понад 1 300 чоловік. За час існування (майже 60 років) було багато досягнень, я вважаю, що одне з найбільших — це те, що шахта працює й досі. Адже сьогоднішні реалії для багатьох державних шахт  виявились настільки несприятливими, що їм довелось припинити свою роботу», — зазначив директор ВП «Шахта «Відродження» Павло Овчінніков.

Звісно, він намагався розповісти про переваги підприємства, яке очолює майже 20 років. Проте журналісти, які раніше неодноразово були на приватних шахтах , одразу помітили, що працюють люди на держпідприємстві майже на самому ентузіазмі. Держава приділяє їм мало уваги, а інвестори чомусь не цікавляться.

Перспективи є

Так, виникла проблема, яка найперше кидається в очі, коли зустрічаєш шахтарів коло кліті — брак спецодягу. Вони нас запевняли, що робочими костюмами та чоботами їх забезпечують. Один молодий шахтар, навіть сказав, що його одяг наразі попрали, а на зміну йти треба, то він одягнув те, що було вдома. «Нам дають спецодяг, але я вже звикла працювати в тому, в чому мені зручно, бо спецодяг може бути на розмір більший або менший. Я не хочу ходити в штанях, в які мене дві влізе. Спочатку вимагали одягати тільке те, що дають, а тепер вже можна й так», — показує на свої джинси та кросівки поверхнева стовбурова Оксана Стельмощук.

Стосовно обладнання шахти підземний електрослюсар 3-го розряду Олег Канюка розповів, що воно застаріле, проте на ньому ще можна працювати. Коли виходить зі строю, то самостійно лагодять та знову експлуатують, а про нове іноді мріють. Доречи, запчастини шахтарям доводиться купувати за свій кошт, а вже за 4-5 місяців гроші їм повернуть.

Журналісти також поцікавились у вугільників чи вчасно вони отримують гроші за свою працю й з’ясували, що останнім часом зарплатня приходить вчасно, якщо й є затримка, то не довше, ніж на два тиждні. Рівень зарплат львівських шахтарів значно нижчий, ніж у тих, хто працює на шахтах Павлоградщини – в середньому по шахті 6800 грн. Шахтарі Павлоградвугілля вчасно два рази на місяць отримують заробітну плату. Середня зарплатня по Павлоградвугіллю 13 тисяч грн, за основними спеціальностями в залежності від виконання обсягів робіт та умов преміювання за нормами якості – ГРОЗ від 14,5 тисяч до майже 27 тисяч гривень, у прохідників від 12 тисяч до 17 тисяч.

Тож, молоде покоління західних шахтарів надає перевагу роботі за кордоном, наприклад, у сусідній Польщі. Залишаються хіба що справжні патріоти, які безмежно люблять рідний край. Соціальних програм майже немає, інвестування у розвиток району чи міста, де живуть гірники – лише мрія…

На ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» видобувають вугілля марки „Г”. Павло Овчінніков вважає, що у шахти ще є перспективи, аби їх втілити в життя він шукає можливості для отримання нового обладнання, що дозволить підприємству вийти на беззбитковий рівень. Рівень видобутку «Відродження» за 2016 рік склав 228 тисяч тон вугілля, що приблизно в півтора рази менше, ніж видобуває середньостатистична ділянка на шахтах ДТЕК Павлоградвугілля.

Дар’я Мирошниченко

Поделиться ссылкой:

Метки: «Львіввугілля», «Шахта «Відродження», Дніпропетровщина, Оксана Стельмощук, Олег Канюка, Павло Овчінніков, Червоноград, шахта, шахтарі