Декомунізація — це процес повернення до себе, — Тарас Компаніченко

logo

Декомунізація - це процес повернення до себе, - Тарас Компаніченко

Дискусія щодо перейменування Дніпропетровської області на Січеславську набирає обертів. У всьому регіоні активно проходять громадські слухання, де небайдужі мешканці активно відстоюють ту чи іншу думку. До обговорень долучилися й лідери суспільної думки.

Відтак, у інтерв’ю для Дніпрограду свою позицію щодо декомунізації нашого краю висловив активіст українського культурного опору у пост-радянські часи, кобзар, бандурист і лірник, лідер гурту «Хорея Козацька» Тарас Компаніченко.

Загалом в Україні майже на 100% завершена декомунізація. Залишилися дві неперейменовані області, зміна назв яких потребують важкого процесу втручання у Конституцію. Варто йти до кінця або нехай лишається так як є?

Протягом 70 років в Україні здійснювалася жорстока та послідовна комунізація. Це було активне спотворення українського простору, справжнього щирого обличчя нашої Держави. Примусово перейменовували сотні міст, районів і сіл на честь червонопрапорних діячів. Було створено десятки тисяч пам’ятнииків, погрудь, меморіальних дощок, які «прикрашали» практично всі населені пункти совєцького союзу. В свою чергу, справжні українські назви, які б прославляли нашу землю, були знівельовані, знецінені та перетворені на догоду комуністичним «святим», партійним діячам.

Тому зараз ми просто відновлюємо свою історію. Декомунізація – це процес повернення до себе. І він триває давно. Ще в рік здобуття Незалежності України було перейменовано низку вулиць та міст. І ми маємо цей процес нарешті завершити.

Чому це важливо і чи треба це робити саме зараз? Можливо є більш глобальні та термінові проблеми?

Ну звичайно, хіба немає важливіших справ? Кому ця назва заважає? Насправді йдеться про потужний знаково-символічний шар громадського побуту, який десятиліттями випромінює величезний ідеологічний заряд. Якби всі ці пам’ятники, назви й символи ні на що не впливали, то комуністи так ретельно їх не встановлювали б і не поширювали б. Впливають і досі.

Україну десятками років перетворювали на другосортну державу, «молодшого брата», що не має історії, культури та власних діячів. Нас хотіли переконати, що найменший успіх України – заслуга совдепа. І в цьому випадку дуже серйозну роль зіграли топоніми. Адже коли людина щодня ходить по ленінсько-сталінських вулицях, по проспектах імені російських діячів, вона підсвідомо розуміє, що держава, яка не має власних національних героїв, тих, хто прославив свою землю, не може бути незалежною та розвиватися окремо.

Саме за цими історичними назвами людина себе ідентифікує. Зокрема, звідки вона – із Дніпропетровська, де прославляють вбивцю українського народу, чи з Січеславщини – краю славних козаків. Де я живу — в державі, яка випадково з’явилася в 1991 році, чи в країні, незалежність якої виборювали століттями? Нам категорично неможна давати нейтральні назви, а необхідно акцентувати увагу на національно стверджуючих топонімах, які не будуть маркером російськості.

Тому так, декомунізація не на часі – ми дуже сильно спізнилися. Але краще пізно, ніж ніколи.

І все ж деякі містяни переконані, що можна лишити Дніпропетровську область.

Прославляти ім’я одного з організаторів Голодомору та чільного діяча тоталітарного комуністичного режиму в Україні, вбивцю мільйонів наших співгромадян – як мінімум бездумно.

Я не уявляю, скажімо, якби в Ізраїлі були площі імені катів єврейського народу. Просто не уявляю. Бо єврейський народ поважає себе і не дозволяє на своїй землі виявляти наругу супроти пам’яті тих соплеменників, які загинули від рук цих катів.

Оскільки у нас народ, принаймні значна несвідома та темна частина, перебуває в постколоніальній площині, тому собі це дозволяє.

Активна частина населення регіону просить президента перейменувати Дніпропетровську область в Січеславську.  Зокрема, зареєстрували на сайті Президента відповідну петицію. Наскільки доцільний запропонований топонім. Як вам назва «Січеславська»?

Усе своє свідоме життя називаю ваш край Січеславщиною. Адже за часів УНР була зроблена спроба перейменування тодішнього Катеринослава на Січеслав, аби викорінити ту делікатну облуду, мовляв, нібито до Катерини на тій місцевості нічого не було. Хоча за багато років до Катерини в цьому регіоні існували п’ять запорозьких січей, які служили форпостами в обороні всієї України, там жили славнозвісні козаки, які відомі усьому світу, як українські автентичні воїни. 

Тому, повторюся, ми маємо утвердити історичну справедливість. Цариця зруйнувала січі, а ми відновили свій статус-кво. І це важливо саме зараз, у критичний для країни час, коли знову постають питання національної свідомості та пошуку витоків нашого фундаменту. То хто ми? Нащадки бездумних рабів чи вільних людей, які зі зброєю в руках відстоювали свої вольності, гідність та свободу. Саме у пошуку відповіді на це питання основою для роздумів має стати зв’язок поколінь.

Тож закликаю усіх небайдужих українців, зокрема і мешканців майбутньої Січеславщини, долучитися до історичного моменту, допомогти відновити українську спадщину та підтримати петицію своїм голосом.

Нагадаємо, директор «Агентства розвитку Дніпра» Володимир Панченко вважає, що перейменування області на Січеславську додасть регіону туристичної привабливості. Петицію також підтримав лідер гурту «Тінь сонця» Сергій Василюк, він впевнений, що назва Січеславщина щодня нагадуватиме мешканцям регіону про козацьку славу, незламну волю та справжню українську Державу, відвойовану в степах регіону. 

Автор: Дарина ТВАРА