Актор дніпровського театру та волонтер Ярослав Безкоровайний про війну та життєвий шлях
Актор дніпровського театру Ярослав Безкоровайний з початку повномасштабного вторгнення російських окупантів активно займається волонтерською діяльністю та допомагає українським захисникам. Разом із дружиною виготовляє маскувальні сітки та передає великі партії окопних свічок.
Про те, як велика війна докорінно змінила життя українського актора, а також про тернистий шлях до знакових ролей, Ярослав Безкоровайний розповів у програмі «Український характер» нателеканалі Відкритий.
ЯрославБезкоровайний народився 8 травня 1986 року в місті Бережани Тернопільської області.
Закінчив Теребовлянське вище училище культури за фахом «режисер видовищно-театралізованих заходів» та Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого за фахом «актор театру і кіно».
У 2004-2007 роках працював у Львівському обласному академічному музично-драматичному театрі ім. Ю. Дрогобича артистом драми.
У 2009-2010 роках – на Першому національномутелеканалі актором, асистентом режисера, диктором.
З 2011 року – актор драми у Дніпровському академічному музично-драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка.
Одружений, виховує доньку та сина. Активно займається волонтерською діяльністю.
Ролі в театрі:«Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка — Шельменко;«Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка — Стецько;«Панночка» Ніни Садур — Хома Брут;«Тіні забутих предків» М.Коцюбинського —Іванко;«Філумена Мортурано» Едуардо де Філіппо — Мікеле;«Дуже проста історія» Марії Ладо — Пес Здоровань;«Дорога Олена Сергіївна» Л.Розумовскої — Вітя;«Лісова пісня» Лесі Українки — Перелісник, Куць.Фільмографія:2013 — Червоне намисто;2014 — Пляж;2015 — Молох;2017 — Червоний;2017 — Донбас;2017 — Пес-2;2017 — Нюхач-3;2017 — Кіборги;2018 — Шляхетні волоцюги;2018 — Крути 1918;2018 — Пес-4;2020 — Я працюю на цвинтарі;2020 — Спіймати Кайдаша (серіал).
– Як ви прийшли до того, що хочете стати актором?
«Почалося все, мабуть, в дитинстві. З’явилося захоплення театром. Про кіно я тоді особливо нічого не знав. Мені здавалося, що туди взагалі нереальнопотрапити, що це якісь люди, які живуть десь на Олімпі. Зараз я прекрасно розумію, що це просто професія»
– Як ви запам’ятовуєте стільки тексту?
«Дуже просто. Так, як спортсмени, наприклад, стрибають у довжину на 8 метрів. Вони ж тренують м’язи. Пам’ять – це теж м’яз. Тому якщо ти щодня вчиш якісь віршики, то твій мозок тренується»
– Скільки ви запам’ятовували тексту найбільше? Були рекордніцифри?
«Рекорд близько 70 сторінок. Це була роль молодого Тараса Григоровича Шевченка. Це специфічна роль, тому що там дуже багато прізвищ. У нього було багато знайомих, зустрічей, друзів. І там ще був доволі специфічний текст, плюс він ще й історичний»
– У вас є багато робіт в кіно. Після якої ви стали популярним?
«У нас в Україні досить не розвинений інститут популярності, чи інститут “зірки”. Мені бракує популярності. Найважливіша роль – цеперша. Перша велика роль в кіно – це був фільм «Червоний». Про радянські концтабори, в яких утримували наших політичних в’язнів. Хоча я там грав поганого єфрейтора «Красної армії». Але це був дуже важливий для мене проєкт. Я його буду пам’ятати все життя. З нього, в принципі, почалася моя кінокар’єра»
– Роль у серіалі «Спіймати Кайдаша» принесла вам найбільшу популярність?
«Звісно, що «Кайдаші» – це, мабуть, якраз тароль, яка є найбільш популярною. Але є ролі, наприклад, такі як роль Білого у «Перших днях». Вона мені більше до душі, бо вона драматична, попри те, що насправді в мене комедійний типаж. Коли ти актора експлуатуєш в якомусь одному жанрі, то йому хочеться грати геть зовсім інше. Це так завжди. Я не є винятком»
«Акторська професія — це взагалі якась суцільна боротьба з комплексами. Коли я тільки розпочинав свій акторський шлях, я прийшов до одного викладача. Він доволі фактурний дядько, під два метри зростом. Це було, мені здається, після9 класу. Я зараз не скажу, що я дуже високий актор, а тоді, після 9 класу, я мав метр п’ятдесят, можливо, трішечки більше, з капелюхом. Я зайшов до нього в гримерку, а він сидів за столом. Я тоді не знав, якого він зросту. Він глянув на мене, каже: «Хлопчику, а що ти хочеш?» Я актором хотів бути. І він коли піднявся в повний зріст з-за столу, я так на нього дивлюся, а він: «Тебе ж на сцені не буде видно». Але я вдячний цьому дядьку, цьому актору. Хай він буде здоровий, хай працює іпрославляє театральне мистецтво. Бо це мене не зламало. Я зрозумів, що мені потрібно працювати з таким моїм комплексом наполеонівським. Мені просто потрібно працювати вдвічі або втричі більше та енергійніше. На майбутнє це заклало просто велику працьовитість»
– Дружина як вас підтримує?
«Дружина підтримує максимально, а я взагалі не пристосований до життя. Я не можу готувати їсти, я ненавиджу цю процедуру. Мені здається, ценастільки безглузде заняття. Ти багато витрачаєш часу, а потім це все швидко кудись пропадає. Я сподіваюся, що те, що я роблю, наприклад, кіно, воно вже безслідно не зникне ніколи. Це буде мій якийсь слід в історії кінематографа. Я дуже вдячний своїй дружині, що вона терпить мене, що вона мене підтримує просто максимально, тому що всі проби я записую з нею. Вона активно волонтерить. Я намагаюсь їй допомагати теж в цьому»
– Коли ви взагалі почализайматися волонтерством?
«На жаль, у 2022, а не у 2014-му. Досі є багато людей, які думають, що волонтери – це люди, які отримують якісь кошти від якихось депутатів чи меценатів, мають купу грошей, їздять на дорогих машинах і щось там допомагають, купують консерви та вологі серветки військовим. Чому і називається волонтер, тому що він на добровільних засадах виконує якусь роботу. Часто виконує ту роботу, яку навіть за гроші інколи не хочуть люди робити»
Нещодавно сім’я Безкоровайних відправила українським захисникам партію з понад 800 окопних свічок.
«Якщо ви знаєте, що ваші колеги, знайомі, кому ви довіряєте, вірите, волонтерять, допомагайте їм. Ми використовуємо очищений парафін. Він не коптить, немає ніякого смороду. І в принципі його можна запалювати в бліндажі і нормально дихати. Він незамінний в польових умовах. Свічка може горіти 2,5 години. Ти кинув її в кишеню, тобі не треба тягати ніякийгазовий балон з собою в рюкзаку. Тиждень-два тому я відправив 500 штук. Найбільша партія, здається, становила 800 окопних свічок»
– Чи є роль, яку би ви хотіли зіграти, чи щось ще зробити в житті, чого ви ніколи не робили?
«Я намагаюся зараз не думати про якісь кінцеві цілі. Ти зможеш дуже багатодосягнути, коли ти зрозумієш, що основна ціль не кубок, не те, що ти виграєш, коли переможеш, а шлях, який ти подолаєш. І те, як ти змінишся під час цього шляху. Недаремно існує вислів: «Хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани»
Детальніше про діяльність актора дніпровського театру дивіться у випуску програми «Український характер».
Підписуйтеся нанаш Телеграм-канал і сторінку Відкритого в Фейсбук, щоб першими дізнаватися про найважливіші події Дніпра.
