99 років тому у гетьманському Катеринославі опублікували закон про громадянство Української Держави

6 серпня 1918 року губернський староста Катеринослава, Черніков, повідомив через пресу, що гетьманський уряд Української Держави прийняв закон «Про громадянство». Віднині усі мешканці України, незалежно від їх походження та етнічної приналежності автоматично стають громадянами Української Держави. Якщо людина уже на трой момент мала інше громадянство чи підданство чи відмовлялася від українського громадянства, вона мала подати офіційну заяву на типографію по вулиці Садовій (нині Фарбра). Від’їзд з території та в’їзд на територію Української Держави відбувався по наявності закордонного паспорта зразка Російської імперії, згодом адміністрація гетьмана Скоропадського ввела і синьо-жовтий закордонний паспорт.

Під вказаною типографією відразу ж почалися великі черги, — місто почали покидати поляки та литовці, які більше хотіли повернутися на свою батьківщину, адже Польща та Литва у той час теж претендувала на те, щоб отримати державність. В той же час місто отримало декілька десятків тисяч переселенців з червоної Росії, що тікали від громадянської війни, що розверталася там. Росіяни охоче отримували статус громадянина Української Держави.

Пізніше губернський староста Черніков своїми продовжував дату подачі заяви про відмову від українського громадянства через велику кількість охочих. Однак цей закон, що до речі був прийнятий ще 29 липня (у Катеринослав він надійшов 2 серпня, а лише 6 серпня адміністрація міста підготувала відповідні дії), не дуже вплинув на кількість населення у місті. Якщо до 1917 року у Катеринославі налічувалося 216 810 чоловік, то у серпні 1918-го, воно наблизилося до 300-тисячного показника.

Таким чином за гетьманської адміністрації Катеринослав виростає у ранзі міст України до II класу (було усього чотири класи), де до революційних років знаходилися лише Одеса та Харків. Що цікаво, відмова від українського громадянства коштувала заявнику усього лише 2 карбованці гербового збору, що складало 0,5% заробітної плати викладача того часу.

Автор: Максим МІРОШНИЧЕНКО