З Дніпра до Китаю на велосипедах: 5000 км і нове життя
Копирайт изображения
Andrei Malytskyi
«Ми стільки разів чули від людей, що якщо є мрія, то не варто боятися чи чекати на щасливу зірку, а треба щось робити», — каже Ліза Васильєва.
У 2015 році зі своїм чоловіком Андрієм Малицьким вони сіли на велосипеди у Дніпрі і за чотири місяці подолали більше 5000 км. Вони доїхали до Китаю, де залишаються жити і сьогодні.
Зараз пара приїхала на якийсь час в Україну поділитися досвідом подорожей.
Копирайт изображения
Andrei Malytskyi
А колись вони просто мріяли побачити якомога більше і шукали можливості побувати в різних країнах з обмеженим бюджетом.
Спочатку пара вирушила автостопом по Європі. За три місяці вони побачили 12 країн, а витратили лише 500 євро. Потім пішки подолали шлях Святого Якова в Іспанії.
Копирайт изображения
Andrei Malytskyi
Але врешті-решт вирішили, що подорож на велосипеді — оптимальний варіант.
Чому велосипед?
У Словенії ми жили в сімї каучсерферів (каучсерфінг — мережа для подорожніх усього світу, де можна знайти, у кого зупинитися безкоштовно чи за символічну платню. — Ред.), які на велосипедах обїздили Грецію. Вони нас і «заразили» цією ідеєю.
Копирайт изображения
Andrei Malytskyi
Пішки нам подорожувати подобалося більше, ніж машиною. Можна зупинятися де завгодно, роздивлятися краєвиди, але це достатньо довго.
Через обмежений строк візи пішки багато пройти не вийде. На велосипедах — оптимальний варіант.
Подорож до Китаю була спонтанною. Лізі відмовили у візі, тому ми вирішили їхати у Китай до друзів. За 5 секунд ми проклали маршрути в Google maps через Росію, Казахстан та Монголію до Пекіна.
Проте ми все-таки радимо продумувати всі деталі подорожі.
Копирайт изображения
Andrei Malytskyi
Як готуватися?
Здається, що відстань у 100 км на велосипеді — це тільки для професіоналів. Але після спілкування з велосипедистами, ти розумієш, що це можливо. На велосипедах подорожують такі самі люди, як і ти, які можуть не дуже любити спорт і полюбляють солоденьке.
Тренуватися треба поступово. Спочатку ми проїжджали 30 км на день, потім 70, згодом 100 і потім — 120 км на день. Тоді ти розумієш, що психологічно можеш подолати відстань у 100 км. Ми поки що не подолали бар’єр у 200 км на день, але це лише психологічний бар’єр.
Тренуватися треба в різну погоду, бо коли ти подорожуєш, важко передбачити, які саме умови і вітер зустрінуть тебе на шляху.
Копирайт изображения
Andrei Malytskyi
Копирайт изображения
Andrei Malytskyi
У нас було по два вілобаули на багажнику по боках і зверху ще один. Якщо ви візьмете щось зайве, то самі це викинете або подаруєте, бо тягти все доводиться на собі.
2-літровий шампунь і фен одразу викидається. З Дніпра ми поїхали до Харкова і звідти відправили додому посилку із зайвими речами, бо швидко зрозуміли, що взяли забагато.
Для велосипеда у нас був ремкомплект, для готування їжі — газова горілка та базовий одяг.
Копирайт изображения
Andrei Malytskyi
Image caption
У Казахстані через хворобу невеличку частину шляху пара їхала з велосипедами автостопом
Обов’язково брати намет. Наприклад, на шляху від Самари до Уфи, який зайняв у нас 5 днів, ночувати не було де, тому ми спали в наметі.
Працівники веломагазину розкажуть вам, що для подорожі потрібен дорогий велосипед. Насправді, чим більш «накручений» у вас велосипед, тим складніше вам буде його ремонтувати. Треба брати базовий і навчитися ремонтувати його самостійно, або щоб вам могли відремонтувати його в будь-якому селі.
Копирайт изображения
Andrei Malytskyi
Ми поїхали через Єкатеринбург, Алмати до Гуанчжоу. Мало хто пройшов цей маршрут через складний Уральський перевал.
Ми могли поїхати в Монголію, але це країна з суровим кліматом і дуже м’ясна. А ми вегетаріанці, тому нам було би фізично дуже складно подолати цей шлях.
Копирайт изображения
Andrei Malytskyi
У Росії ми майже не зустрічали подорожніх, тільки в Казахстані траплялися люди на велосипедах. Але подорожуючи Росією ми зрозуміли, як довго і якими шляхами ми взмозі проїхати. Після такої подорожі у Європі нам вже буде набагато легше.
«На валізах»
Копирайт изображения
Andrei Malytskyi
Image caption
День знань у Китаї
У подорожі кожен день — як тиждень в звичайному житті. Коли ти лягаєш спати, то вже не пам’ятаєш, де прокидався вранці, бо це було так давно, за день було вже стільки вражень, нових знайомств…
Нам вже складно довго перебувати на одному місці. Потрібен лише якийсь час, щоб пережити емоцій минулої та підготуватися до наступної подорожі.
Копирайт изображения
Andrei Malytskyi
Наступного разу ми хочемо попрацювати волонтерами, отримати досвід роботи в іншій країні та опанувати нові для себе професії.
Плануємо поїздити Китаєм, доїхати до Монголії, а там — спуститися вниз і поїхати південно-східною Азією. Найцікавіша для нас зараз Індонезія.
Але домом все одно залишається Дніпро. У Китаї ми відчуваємо себе іноземцями.
Копирайт изображения
Andrei Malytskyi
Кожна людина в молодості має відправитись у подібну довгу подорож, щоб позбавитися стереотипів. Світ здаватиметься простішим.
