Волонтер з Дніпра Тамара Мудрак: «Майдан показав силу українського духу»

logo
228172_volonter_z_dnipra_tamara_mudrak_majdan_po.jpeg


На цьому тижні в новітній історії України — скорботна дата — річниця розстрілів людей на Майдані. Після 20 лютого 2014 року наша держава стала іншою, відбулась революція, слідом за якою почалася війна. Про ті події, волонтерство та неабияке єднання українців «Вісті» поговорили із відомою волонтеркою Дніпра Тамарою Мудрак.

Захистити дітей

— Тамаро Олексіївно, чому вирішили поїхати на Майдан у 2013 році?

— Це було спонтанне рішення. Коли ми з чоловіком побачили, що у столиці побили студентів, це нас дуже обурило. Ми зрозуміли, що коїться щось жахливе. На наших дітей, на майбутнє країни влада підняла руку. Говорять, що революцію роблять романтики, але я скажу так: коли б’ють твою дитину — це не романтизм, відразу проявляється материнський та батьківський інстинкти захистити їі. І ми поїхали це робити. Адже на місці тих студентів могли бути і наші діти. Коли пролилась кров і я сказала чоловікові, що теж іду, він спочатку не хотів мене брати, та я відповіла, що я — медик, тож буду там потрібна.

— На Майдані Ви були медиком?

— Так, там лікарі були дуже потрібні. Як тільки ми приїхали, відразу разом з іншими волонтерами розгорнули медпункт у Жовтневому палаці. Розкладали бинти, фасували ліки, тобто звичайна робота для медпрацівника. Інший мій обов’язок був разом із лікарями ходити вночі поміж сплячих хлопців та вимірювати їм температуру. Якщо обличчя було червоне, забитий ніс чи кашель — ми будили, вимірювали температуру, давали ліки. Багато хлопців просили снодійне — не могли заснути. Ми вмовляли їх поїхати додому перепочити та вони не погоджувались. Серце крається, коли переглядаєш фото та відео, а багатьох з тих, кого там бачила, — вже немає серед живих, бо після Майдану майже всі вони поїхали до зони АТО. Кожен з них казав: «Хто, коли не я?» Ці молоді люди показали силу українського духу. Я щаслива, що була там, бачила світлих та чистих людей, справжніх патріотів.

— Чи було Вам страшно тоді?

— Щовечора, десь о 16.00-17.00 годині ми виходили на мітинги. Було дуже багато беркутівців: у чорних шоломах та костюмах. І от коли ми до них підходили, то мені було страшно. Від них ширилася така негативна енергетика… Ні, ми не боялись, готові були стояти, але в той час тіло тремтіло — ось так було моторошно. На Майдан вийшло дуже багато сміливих і чесних людей: студентів, вчителів, підприємців, голів сільрад… Чимало талановитих загинуло. Наприклад, Валерій Бризденюк — брав участь у шоу талантів, захоплювався технікою малювання на воді «Ебра», хотів її вдосконалювати. Сергій Бондар — вивчав історію та культуру України. Був іще один хлопець — студент, який по закінченню школи посадив на її подвір’ї тризуб із сосен, а на хаті вдома виклав мозаїкою калинову гілку. В мене душа болить, що ніхто не каже, які чудові, талановиті хлопці загинули.

— Що найбільше запам’яталося під час тих подій?

— Ми — дуже щира і добра нація. Я щаслива, що була в когорті найкращих людей, серед нашого цвіту. Пам’ятаю, коли ще на Майдані не було кухні — ми ставали в чергу за обідом. А навпроти була інша черга — там кияни приносили їжу для мітингувальників. І кожен приносив по каструльці, тож одним, на приклад, була гречка, іншим — вінегрет, чи ще щось. От стою і чую, хлопці за спиною кажуть: «Ой, хтось приніс вареники з картоплею». Ну скільки тих вареників може наліпити господиня? А попереду ще 8 чоловік. Та хлопчина позаду дуже їх хоче. Тож кажу йому: «Ставайте поперед мене, будете їсти вареники». Він спочатку не зрозумів, а коли побачив, що мені дали вінегрет, то почав вибачатись. А мені яка різниця — з’їм я вареники чи салат. Це була така дружба між людьми, таке єднання!

Анастасія Нефретова,

фото з особистого архіву Тамари Мудрак

Поделиться ссылкой:


Реклама

А поделиться?



Читайте также: