У Нікополі побудують дерев’яний храм на честь воїнів АТО

logo

Говорять, що у Нікополі з’явиться храм, зведений під патронатом самого Юрія Берези – командира полку «Дніпро-1». Що це за храм, хто буде його настоятелем і, нарешті, де саме його планують будувати, — про це ми поговоримо з уповноваженою особою — Тимофієм Редько.

Про нову церкву

— Це буде храм Святого Праведного Петра Багатостраждального Калнишевського.

Підпорядковується Українській православній церкві Київського патріархату. Наразі у Нікополі вже офіційно зареєстрована відповідна релігійна громада.

Храм буде двічі перший у місті. Як перша нормальна, а не пристосована з дитсадків та інших закладів церква, у яких зараз вимушені тіснитися нікопольські громади УПЦ КП. І як перша церква, присвячена пам’яті загиблих воїнів АТО. Храм буде дерев’яний. З одного боку від нього вибудується дзвінниця, з іншого – меморіал з фотографіями загиблих воїнів-нікопольців та прізвищами всіх інших героїв, що віддали життя за Україну.

Про Березу

— Побудувати дерев’яний храм на честь загиблих воїнів АТО – ініціатива командира полку «Дніпро-1» народного депутата Юрія Берези. Таких на Дніпропетровщині планується звести тридцять. Наразі вже готовий храм під П’ятихатками і будується ще п’ять. Нікопольська церква на стадії документального підтверження. Не все залежить від Берези – він дає будівничий матеріал – дерево, а також робочу силу. Але при умові, що місцева релігійна громада (фундатори) отримає дозвіл на землю під храм та зведе на ній фундамент. І це правильно, адже церква буде служити не обласним чи київським верхам, а нікопольцям. Отож, головне слово у зведені цієї символічної споруди – вами

Про фундаторів

— Це хлопці, що воювали в АТО чи допомагали воїнам, це люди, що знають ціну життя і мають свідому громадянську позицію. Це нікопольські активісти, чиї імена багатьом відомі – Андрій Перепадя, Сергій Копчик, Іван Сазонов, Валерій Голда, Олексій Савченко, Олег Манько та інші. Саме вони спільно з відділом архітектури зараз займаються документами, необхідними для спорудження церкви. Вони – кістяк майбутньої великої релігійної громади, що гуртуватиметься навколо храму Святого Праведного Петра Багатостраждального Калнишевського. Вони роблять все можливе, аби ця церква була споруджена. Останнє ж слово – за громадою та нікопольськими депутатами, що дають дозіл на користування землею.

Про місце для храму

— Це площа Богуна, яку наразі з обох боків оточили захаращені будівлі гуртожитку та молокозаводу. Поява храму докорінно змінить атмосферу цього місця.

Я розумію, що це центр Нікополя, і так просто його не віддадуть. Тим паче, що не погодили проект УПЦ (МП) на побудову храму на лобному місці Нікополя. Але хай своє слово за єдиний у місті достойний храм Київського патріархату скаже громада.

Про настоятеля

— Храм Святого Праведного Петра Багатостраждального Калнишевського буде підпорядковуватись безпосередньо відділу капеланської опіки Дніпровської єпархії. Там вважали за потрібне поставити настоятелем нікопольської церкви саме мене. Бо вона присвячена воїнам, а я є капелан, один з трьох у всій області. Регулярно (щомісяця) відвідую наших бійців на фронті. І як духовна особа, і як волонтер, і як психолог.

Про фронт

— Штатних психологів для бійців не передбачено. А вони там дуже потрібні. Аби тримати хлопців у тонусі, не давати їм забувати, що вони – у зоні бойових дій. Бо воїни поступово звикають до вибухів та свисту куль, почуваються серед них вже як удома. Ото й притупляється інстинкт самозбереження. Нехтують «броніками», касками (бо набридло носити), і часто-густо стають жертвами власної необачності.

Питають, чи великий гріх вони роблять, що вбивають.  У мене для хлопців у такому випадку одна відповідь: «Поки ви не перетнете кордон своєї землі – ви захисники. Захисники більш слабких своїх співвітчизників, дітей, жінок, заради спокою яких ви віддаєте у жертву — себе. Ви не йдете у напад, а стоїте на своїй землі – до останнього. Церква зараз особливо молиться за ваші душі».

У бійців є велика потреба у сповіді. Отож, коли приїжджаю до них, посадять на лавці, накинуть мені на плечі бушлат, і приходять по черзі на розмову. І так до самого ранку. Буває, коли окропляю воїнів святою водою, хтось просе: «Я атеїст, але й мене окропи».

Взагалі, на передовій дуже чиста сердечна атмосфера. До воїнів приємно їздити. Бо у їх стосунках немає хитрості. Вони ходять по лезу ножа і тому не мають часу щось вигадувати та брехати.

За час своїх поїздок на фронт був у Троїцькому, Луганському, ночував якось взимку і з кіборгами у Донецьком аеропорту. Бачив українського супротивника у якихось 150 метрах від наших позицій. Пам’ятаю, з одного боку були ДНР-івці, посередині чечени, а з іншого – донські козаки. Останні були найнесамовитішими. Особливо коли отримували поповнення «пального». У п’яному угарі починали вести хаотичну стрілянину. Перепадало як супротивнику, так і своїм.

Про себе

— Я родом із Рівного. Перший у сім’ї, хто ступив на духовний шлях. Пам’ятаю, років сім було, коли прочитав книжку «Ті, що співають у терені» («Поющие в терновнике»). Вона перевернула мій внутрішній світ. Був при Рівненському Покровському кафедральному соборі. Згодом закінчив Луцьку духовну семінарію. Зараз мешкаю у Марганці. Маю дружину, вчительку у місцевій школі, та двох діточок – хлопчика та дівчинку. Радий, що православним священникам можна заводити сім’ю. Бо вона – опора. Великий тягар інформації бере на себе духовна особа від вірян. І щоби правильно всіх розсудити, священник повинен розуміти кожну із сторін. А хто як не дружина розтлумачить йому жіночий погляд на проблему.

Про терміни побудови церкви

— Маю велику надію, що до кінця жовтня цього року всі необхідні документи будуть готові. Після цього депутати приймуть рішення щодо виділення землі на площі Богуна під храм Святого Праведного Петра Багатостраждального Калнишевського. У разі дозволу релігійна громада закладе фундамент. А сама церква зводиться досить швидко – десь за місяць. Отож, вже скоро можемо мати у місті новий красивий дерев’яний храм.