У лісах Павлоградщини триває грибний сезон

logo
191370_u_lisah_pavlogradwini_trivae_gribnij_sezo.jpeg


Попри всі страхи, пов`язані з отруєнням дикорослими грибами, чимало павлоградців полюбляють «тихе полювання». Я теж належу до цієї категорії, хоч і визнаю: мисливець із мене нікудишній. Тому наодинці намагаюся гриби не збирати – ходжу в компанії зі знавцями справи.

Остання нагода вибратися до осіннього лісу трапилася 21 жовтня. Місце, звідки я сподівався привезти додому бодай один кошик їстівних делікатесів, знаходиться на відстані близько 30 км від Павлограда. Це кочерезький ліс неподалік Булахівки і, власне, самих Кочережок. Мої провідники, котрі мають неабиякий досвід у збиранні грибів, це Валентина Майборода і її син Денис. Отже, суботнього ранку сідлаємо велосипеди-мопеди, екіпіруємось відповідно до погоди й місця полювання і вирушаємо.

Читайте також:Павлоградець отруївся грибами

Одразу скажу: гриби в лісах довкола Булахівки моя добра знайома збирає понад 10 років. Каже, одних лише їстівних видів і підвидів вона за цей час нарахувала 25. Здебільшого це маслюки, грузді, рядовка. Рідше трапляються опеньки, сироїжки і зовсім мало красноголовців, підберезників і білих грибів. Однак і їх Валентина теж приносить додому. Сезон активного «тихого полювання» у моєї провідниці починається з вересня (якщо перед тим дощило) і триває майже до Нового року. Зібрані гриби вона переважно консервує. На моє риторичне питання, чи не боїться вона їх вживати, Валентина відповідає, що ні.

«Розумієте, маслюки, білі, підосиковики — їх досвідчений грибник ні з якими іншими не сплутає. І вони є в нашому лісі! Звичайно, трапляється так, що ти бачиш знайомий зовні гриб, але щось у ньому тебе насторожує. І ти йдеш повз нього — навіть не намагаєшся зрізати й перевірити. Адже в такому разі на ножі залишаться сліди цього гриба, які потім можуть потрапити в організм. І раптом виявиться, що він отруйний?» — розповідає дорогою жінка. Тим часом Денис на своїй моторизованій коняці встигає нас обігнати і глибоко зануритися вглиб сосново-дубово-березових хащів.

До речі, ліс, де ми маємо вполювати свою «здобич», має змішану структуру. За словами Валентини, це позначається і на розмаїтті грибів. Втім, цього разу ми не блукаємо сосною, а обираємо березнячки. І вже в першому знаходимо те, заради чого сюди приїхали. Грузді. Щоправда, бачу їх не я, а мої супутники. Ці гриби не витинаються капелюшками до неба, а ховаються під листям. Про їхнє існування нагадують ледь помітні купини. Я відчуваю себе роззявою, бо встигаю розчавити кілька красенів. Виправдовую себе тим, що маю в лісі й інше завдання, окрім збирання грибів – поспілкуватися зі знавцями справи і відзняти картинку.

Моя провідниця продовжує: «Іноді доводиться дивуватися невігластву і безпечності деяких грибників. Якось до мене приїхали люди, відкрили багажник автомобіля і показали «улов». Я подивилася і змусила гостей викинути геть усі гриби. Бо не була впевнена в їхній безпечності. Років зо три тому на мене в лісі натрапила жінка з повним кошиком грибів — щаслива, що назбирала багато. Гриби дійсно мали красивий вигляд. Але мене здивувало її питання: «А ви не знаєте, що тут у мене в кошику?» Грибників у нас сила-силенна, але і дилетантів серед них багато».

Принцип Валентини Майбороди: не впевнений, що гриб їстівний, — не бери його. От і все. Розповідаючи, вона час від часу схиляється над черговою купкою притрухлого листя – раптом там сховався груздь? Наших трофеїв потроху більшає. «Мене завжди обурює, коли дорослі беруть із собою до лісу маленьких дітей, — розмірковує Валентина. — Це неприпустимо, адже встежити за тим, до чого вони торкаються руками, неможливо. А це може бути і красивий мухомор, і бліда поганка. Варто потім дитині лише лизнути свого пальчика, і отрута потрапить до організму». Всім, хто не надто розбирається в грибах, але любить «тихе полювання», жінка радить робити це в компанії з досвіченим грибником. Або ж замість кошика брати на лісову прогулянку фотоапарат. Пошук гарних кадрів – теж неабияке задоволення. А гриби можна і в магазині купити.

Цього дня нам, точніше, Валентині й Денисові, щастить менше, ніж завжди. Можливо, заважає сконцентруватися на пошуку грибів допитливий журналіст? Втім, в іншому березнячку знаходимо не лише грузді, а й моховика. А на якійсь сосновій галявині певний час милуємось сімейством мухоморів. Звісно, дотримуючись порад фахівців – нічого руками не чіпаючи. Але не всі є такими розумниками, як ми. В іншому місці хтось вже встиг розтрощити на друзки величезного красеня-мухомора. Валентина й Денис такий крок не вітають: мовляв, для котроїсь із тварин чи пташок цей гриб є їстівним. Наостанок знаходимо чималенького печіночника. «Це дуже незвичайний гриб, який за своєю структурою і кольором нагадує м`ясо. Насправді він дуже корисний, бо містить вітамін С. Відноситься до сімейства трутовиків», — пояснюють мої провідники. Вже за якусь годину ми з Валентиною на велосипедах, а Денис на мопеді мчимо лісовою стежкою, а згодом і асфальтовою дорогою додому…

Секрети «тихого полювання» від Валентини Майбороди

1. Гриби ні в якому разі не можна збирати біля трас, залізниць та інших «шкідливих» об’єктів — тут Валентина абсолютно згодна з медиками. Свій ліс вона вважає в цьому сенсі місцем безпечним.

2. Класти в кошик треба тільки ті гриби, в яких ви на 100% впевнені, що вони відносяться до їстівних. У яких немає двійників або їх можна впевнено відрізнити. З цієї причини Валентина не збирає, наприклад, ті ж печериці (шампіньйони). Каже, що їх можна сплутати з деякими отруйними грибами. Одним словом, не впевнений — не бери!

3. Гриби треба вміти готувати. Неправильно приготовлені гриби, навіть їстівні, можуть викликати отруєння.

4. Слід не лише правильно приготувати, але і правильно вживати гриби. За словами Валентини, є серед них такі, які ні в якому разі не можна запивати холодними напоями. Бо теж можна отруїтися.

5. Нарешті, не можна їсти гриби дітям та людям похилого віку, а також тим, у кого слабка печінка. Адже цей продукт засвоюється організмом не відразу і є заважким для. Це треба враховувати.

Олекса Сурай

А поделиться?