Шкільні лінійки залишаються пережитком радянської системи
У п’ятницю — 1 вересня. Шкільні подвір’я заповняться святково вбраними дітьми із рюкзачками, їхніми батьками, вчителями та районними жлобами-депутатами, яких в черговий раз запросять виступити зі шкільних трибун і розповісти про важливість знань та інші глибокодумні речі. І ось ці депутати-жлоби стануть для першокласників першими провайдерами в світ знань. Як і всі 26 років поспіль, вони будуть розповідати дітям про свій невибагливий життєвий досвід, прикрашаючи розповідь байками, прислів’ями та іншими віниками з лазні. А поруч, схрестивши руки біля ширінки, буде топтатися похмурий охоронець, більше схожий на елемент декору, ніж інструмент захисту від помідора або яблука.
Вчителі, які стоять поруч, розділяться на два табори: тих, хто «За» проведення лінійки і тих, хто «проти». Міністр освіти Гриневич начебто і дозволила проводити лінійки в школах на свій розсуд, але ж для цього, в першу чергу, потрібно змінити відпрацьований за десятиліття сценарій свята. СРСР хоч і помер, але свято залишилося. Тому довелося б збирати раду, щось обговорювати, вигадувати, приймати рішення, розробляти альтернативний варіант, який може вийде, а може і ні, але однозначно не буде таким, як у тих, хто вирішив не паритися і просто включити стару платівку. Страшно ж раптово виявитися не таким, як усі. Удавання згуртовує воєдино тих, хто пов’язаний круговою порукою лицемірства.
Батьки, які стоять навпроти, будуть з нетерпінням слухати весь цей потік свідомості, періодично поглядаючи на годинник. Бабусі і дідусі, які нікуди не поспішають, будуть кивати головами, особливо в моменти, коли виступаючий зовсім загнеться. І тільки на останньому абзаці, коли мова депутата стане більше схожа на тост, всі дорослі на лінійці полегшено зітхнуть, махнуть рукою і зроблять вигляд, що повірили. Аргументація у цього вибору буде досить життєва: по-перше, немає часу перевіряти. По-друге, яка різниця, все-одно нічого не зміниться. І по-третє, цей хоч і краде, але помірно, при цьому виглядає як міцний господарник і каже в цілому правильні речі. А раптом не обдурить.
Діти ж, ті які зовсім малюки, які слухають словами з трибуни, як ніби немає нічого більш важливого і значимого. Адже перед ними — духовний лідер, практично герой з казки, дядько депутат, який старається, щоб усім було добре. І коли дядько все розповість, задзвенить перший в їх житті дзвінок — як символ початку нового етапу в їхньому житті. І з цього моменту маленьку людинку силами всієї системи почнуть занурювати в знеособлений світ цінностей і знань індустріальної епохи, її звичаїв, ритуалів і інших забобонів.
Офіційна сторінка у Facebook Іллі Кенігштейна
Автор: Ілля КЕНІГШТЕЙН
