Порожні коробки та промови
Здається, 1 Вересня направду справжнє свято лише один раз у житті: коли ти вперше ступаєш крок шкільним подвір’ям, мріючи про доросле життя без сонної години, як у дитячому садочку. Далі вже ця дата символізує для більшості не початок якогось чергового нового дорослого етапу, а кінець літніх канікул і повернення до рутини. Бо нудно стає вже в перші хвилини навіть занадто святкового дня/
Мабуть, головною порадою, яку я дав би сам собі, якщо повернувся б у часи, коли мій портфель був трохи менший за розміром і вагою, ніж я, було б застереження: тільки не показуй нікому, що сумлінний і вмієш виразно читати поезію. У наших школах такі якості автоматично ставлять на тобі штамп дитини, що має «захищати честь навчального закладу». Удень, увечері, під дощем, сонцем чи снігом — захищай, декламуючи дурні вірші про навчання та радість від цього. Від тебе вимагають щось із примітивними римами на зразок «першоклашка-промокашка». Бо така творчість більше подобається тим, перед ким і потрібно було захищатися, — великим і поважним гостям. Використовувати тему допомоги дітям — гарна ідея для кожного політика, бо електорат точно оцінить піклування про найдорожче, що є. Безпрограшний варіант! А самі діти — то не електорат ще, тому можуть і постояти або під пекучим сонцем, або під проливним дощем (іншої погоди на 1 Вересня й не згадаю за всі одинадцять років), і послухати дуже нудні промови. Для вчителів і директора ж головне — це подарунки від таких гостей, бо приїхати з порожніми руками на свято не дуже порядно. Веселило завжди те, що в моїй школі були штатні подарунки — такі великі яскраві пусті коробки зі стрічками, які на кожне таке свято виставляли поруч із трибуною, з якої виступали усілякі депутати й інші спонсори. Із такими самими довгими та пустими промовами…
Окрема історія — це квіти. Ніби гарний знак поваги до вчителів, які першого дня осені виявляються просто завалені ними. Але ж не треба забувати й про «честь навчального закладу», з огляду на яку обирається найкращий букет із кожного класу, щоб вручити поважним гостям. І це ж має сприйматися як дуже великий здобуток, якщо саме твій букет обрали. Хоча я зазвичай приносив шикарні півонії з бабусиного городу, але великим гостям вони не доходили. І не повірите — я від того був дуже щасливий. Бо хотів подарувати їх своїй учительці, а не якомусь чоловіку в піджаку та краватці. Уже кілька років по всій країні школярів і батьків закликають не купувати букети, а зекономлені гроші віддавати на благодійність. Усе-таки квіти зів’януть (чи бачили ви сміттєві баки біля шкіл через два дні після свята?!), а от допомога нужденним точно не стане зайвою. Ось тільки думаю, якщо й надалі всі поступово відмовлятимуться від квіткової традиції на 1 Вересня, то навіть і не знаю, що презентуватимуть тим гостям.
Але сподіваюся, що квіти даруватимуть один одному як прояв щирих почуттів. Бо інакше квіткові магазини, що живуть, користуючись з 1 Вересня та 8 Березня, збанкрутують. А ось нудні гості зі шкільних свят просто зникнуть. Це не через брак гостинності: я справді не розумію, навіщо дітям вислуховувати всі ці бравурні промови без жодного сенсу. Із дитинства привчаємо до обману: політики вдають, що піклуються про дітей, а діти мають вдавати, що дуже вдячні за таке піклування. Ще гірше, коли це не обмежується просто промовами та черговими м’ячами для спортзалу, а гість хоче залишити про себе особливу згадку. Наприклад, щоденниками чи зошитами із власною фізіономією. Це відклалося в мені надто глибокою образою. Якось перед початком навчального року у свій перший візит до столиці я дуже ретельно вибирав щоденник із видами Києва та патріотичною символікою. Але він так і пролежав удома, бо обов’язково було носити лише той, що видали в школі, із дуже щасливим обличчям керівника ОДА. Ще були безкоштовні зошити від регіоналів, та хоч вони не обов’язкові: папірець для чернеток можна було використовувати без милування символікою партії. Можливо, краще ці обличчя з обкладинки провели б якийсь цікавий урок від себе, щось про успіх. Але, мабуть, не мали що казати. Чи те, як вони бачать успіх, дітям не розповідають? Тому добре, що вже цього року на офіційному рівні підтримали ініціативу батьків про заборону відвідування шкіл політиками 1 вересня. Зникнуть «поважні» гості, зникне й уся ця показуха, і, може, тоді свято та подарунки для дітей будуть справді щирими.
Тиждень
Автор: Арсеній СІТНІКОВ
