Козацьку землю він ніколи не покине (ФОТО)
Світлій пам`яті Д.І. Яворницького
5 серпня минуло 76 років з дня смерті та 55 років від перепоховання праху вченого біля історичного музею. Пам’ять про великого історика, археолога, етнографа, фольклориста, лексикографа, письменника, поета і фундатора зберігають і маловідомі сторінки його життя.
Нащадки відомої дослідниці спадщини Дмитра Яворницького Марії Митрофанівни Шубравської передали її архів до Дніпропетровського національного історичного музею. Серед цікавих та унікальних документів і лист колишнього директора музею Миколи Яковича Ханіаса-Нібо до неї з докладним описом події, що відбулася 6 серпня 1961 року, коли труну вченого перенесли з міського кладовища до стін історичного музею, як мріяв великий учений.
Робота по створенню скарбниці козацького краю – музею стала справою життя та найбільшою турботою Дмитра Яворницького. Він присвятив їй більше 30 років. Турбуючись про музей, не залишив країну у важкі і незрозумілі роки революційних змагань, коли більше десятка разів місто переходило з рук у руки різних політичних сил, досить агресивно налаштованих. «Все знесу, все переживу, – казав учений, – але землю козацьку не покину». Під загрозою смерті намагався Дмитро Іванович зберегти скарбницю козацтва, залучаючи до цього і своїх друзів. Наприклад, відомий український художник Микола Струнніков майже рік жив у Яворницького і допомагав йому берегти музей від пограбування. У цей час він виконав чудові настінні розписи на стінах у вестибюлі куреня козацького батька Дмитра Яворницького – його затишного одноповерхового з мезоніном будиночка на Палацовій площі. Вчений навіть зміг порозумітися з Нестором Махном і отримати від нього охоронну грамоту для музею. Легенда говорить, що за це вченому довелося поступитися унікальним експонатом – повною пляшкою козацької горілки, знайденою під час розкопок. Документи свідчать і про меценатську підтримку Махном музею: для його опалювання були надані декілька підвід дров (величезний на той час скарб!) та значна сума грошей.
І не тільки музей вдалося зберегти Яворницькому, а й інші архітектурні, історичні пам’ятки у нашому місті та краї. У радянські часи зусиллями вченого музей поповнювався врятованими історичними та мистецькими цінностями з поміщицьких садиб. Учений видав кілька прозових оповідань, керував будівництвом другої будівлі історичного музею (залишилася незакінченою), очолював першу радянську археологічну експедицію на Дніпробуді (1926 – 1932).
При цьому не прогинався під нову владу, відстоював свою позицію та думки, які насамперед стосувалися збереження історичної та культурної спадщини. Саме через це у 1933-му вченого оголосили контрреволюціонером та буржуазним націоналістом. На щастя, Яворницького не заарештували, обмежились звільненням та ізолюванням від улюбленої справи. З часом навіть поновили виплату академічної пенсії. На жаль, тривалі допити безповоротно позначилися на здоров’ї Дмитра Івановича, та не зламали його. У похилому віці й під наглядом НКВД він продовжував займатися улюбленою справою – історією, мовознавством, музеєм.
Коли 5 серпня 1940-го на 85-му році вчений пішов з життя, його поховали на міському кладовищі на околиці міста. Та воно розросталося, і на початку 1960-х постало питання про перенесення кладовища. Тут влаштували міський парк імені академіка Л. Писаржевського, могила якого знаходилась поруч із могилою академіка Д.І. Яворницького.
Щоб не втратити могилу славного земляка, небайдужа громадськість ініціювала перенесення праху фундатора до будинку музею. Серед них був і тогочасний директор музею ім. Д.І. Яворницького М.Я. Ханіас-Нібо, у своєму листі, який подаємо мовою оригіналу, він писав: «Мармурове надгроб’є Дмитра Івановича з надписом – дата народження і дата смерті академіка, і ограда були навантажені на машину – студебекер. По моєму розпорядженні художник переложив в анатомічному порядку останки Дмитра Івановича з непригодної від часу труни в новий гроб, обтягнутий червоним оксамитом, заказаний мною. Могила на території музею була заздалегідь підготовлена, чекала, як і люди, свого любимого і незабутнього народом дорогого Дмитра Івановича…
Заповіт Д.І. Яворницького про поховання його біля будинку історичного музею здійснено.
Люди схиляли голови над могилою великого вченого. Пам`ятаю, що на місце заховання надійшли директор гірничого інституту Григорій Петрович Нестеренко, академік Поляков, доценти Шкаредних І.І., Кузнецов, К.І. Позняков та багато інших.
В розпачливому стані на похоронах був народний артист УРСР Хорошун, друг Дмитра Івановича, в напівпритомному стані він був відправлений додому. Як він переживав по Дмитру Івановичу, все плакав, плакав, плакав навзрид. Тяжко було на нього дивитись… Перед міськвиконкомом мною від імені колективу історичного музею і громадськості міста поставлено питання про спорудження пам`ятника Д.І. Яворницькому на його могилі».
Але пам`ятник з’явився тільки на хвилі Руху на 140-річчя з дня народження Д.І. Яворницького, у 1995-му, за народний кошт. Скульптор В. Наконечний, враховуючи подвижницьку нелегку долю видатного вченого, зобразив козацького батька в образі козака з хрестом. Місцю вічного спочинку видатного вченого можна завжди вклонитися біля музею на центральному міському проспекті, що носить його світле ім’я.
Яна ТИМОШЕНКО, завідуюча Меморіального будинку-музею академіка Д.І. Яворницького
