Як Махно під Дніпром громив «новоросів»
9 жовтня 1919-го року загони Революційно-Повстанської Армії України під проводом Нестора Махна зайняли Сурсько-Литовське та впритул наблизилися до Катеринослава, де з літа 1919-го перебували війська білих — Збройних Сил Півдня Росії, які очолював Денікін.
Денікінці розділили окуповане Лівобережжя України на три області, — Київську, Харківську та Новоросію. Армія Махна, яка ще місяць тому була витіснена на Правобережжя і, стоячи на грані розгрому, уклала там союз з Українською Народною Республікою (до цього моменту Махно спільно з червоними воював проти частин УНР), зараз становила могутню силу. Залікувавши своїх бійців у шпиталях Дієвої Армії УНР, Махно перевівши дух, скористався наступом білих на Українську Республіку та боротьбою білих проти червоних у центральних регіонах Росії, прорвав фронт ЗСПР та влетів у рідні степи Катеринославщини. Тут він, скоординувався з могутнім українським селянським підпіллям, розділив армію та вів наступ одразу на кількох напрямках, — на Катеринослав, Нікополь та Гуляйполе, до Маріуполя (був у складі губернії), Юзівки (нині Донецьк) та в сторону Криму.
Наступ йшов дуже стрімко — за короткий час махновці оволоділи ключовими містами губернії від Кривого Рогу до кримських степів та Приазов’я. Сам Катеринослав Революційно-Повстанська Армія сходу взяти не змогла, проте на північ від міста — у Верхньодніпровському повіті розгорнулися активні селянські виступи. Ситуація для білих склалася критично, адже Махно своїми діями фактично зруйнував тили білих, його бійці у протистоянні з невеликими гарнізонами захоплювали цінні трофеї — кулемети, коней, відомо, що під Юзівкою махновцям дісталися навіть кілька танків, що надавала Денікіну Антанта. Більш того — дії повстанців зривали плани Денікіна по мобілізації населення до лав його армії, нерідко насильно змобілізовані до ЗСПР селяни прямо переходили на сторону Махна та здавали свої гарнізони. У результаті прихильники «єдиної та неділимої» Росії змусили залучити проти Махно великі частини з фронту проти червоних, що дозволило тим утримати Москву. Хоча ще влітку 1919-го року захоплення Москви здавалося білим лише справою часу, навіть самі більшовики евакуювали свої головні партійні органи углиб Росії. Уже через місяць армія Махно отримує кілька поразок внаслідок контрударів білих та приймає рішення перейти на правий берег Дніпра, контролюючи важливі переправи у районі Катеринослава, Олександрівська (нині Запоріжжя) та Нікополя.
Війська Української Народної Республіки у цей час знаходилися на Правобережжі, де стримували наступ білих та заморозили свої дії проти червоних. У тимчасовій столиці УНР — у Кам’янці, уряд прем’єра Ісаака Мазепи (до цього Ісаак Прохорович був одним із лідерів катеринославської філії Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії) безрезультатно намагається домовитися з Антантою та укласти мир з білими. Крім того, дедалі більше загострювалися протиріччя між урядовцями УНР та ЗУНР — західноукраїнська політична еліта та Українська Галицька Армія (мала окреме командування у структурі Збройних Сил УНР) усе більше схилялися до варіанту погодитися на умови білих, відмовитися від незалежності чи автономії УНР та повести боротьбу з червоними та поляками, добиваючись повернення Галичини.
Автор: Максим МІРОШНИЧЕНКО
