Як катеринославців готували до 100-річчя міста

9 квітня 1887 року катеринославці дізналися, що за місяць місто відсвяткує свій перший ювілей – сторіччя. Про це їм повідомило нове видання «Екатеринославский юбилейный листок», ініціаторами й авторами якого були небайдужі до історії службовці міської управи. Ця газета не просто інформувала про заплановані урочистості, а заохочувала катеринославців до дій: прикрашати будинки, пропонувати святкові заходи, жертвувати гроші на громадську бібліотеку і основне – збирати спогади про минувшину міста. Великою мірою саме завдяки «Листкові» у свідомість городян було вкорінено міф про заснування Катеринослава імператрицею і князем Потьомкіним.

Чому раптом 9 травня 1887-го?

Що саме спонукало місцевих урядовців відзначити ювілей, сказати важко, адже це не було традицією. Як писав у першому числі «Листка» його головний «двигун», автор більшості матеріалів, секретар міської управи М. Владіміров, «история юбилеев русских не богата содержанием. Это в большинстве случаев зависит от того, что местное население безучастно относится к такому событию».

Ще у 1850-х рр. Катеринослав більше був схожий на голландську колонію, ніж на губернське місто

Позаяк паперових указів про заснування Катеринослава немає, організатори ювілею «призначили» точкою відліку міста 9 травня (за старим стилем) 1787 року. Саме тоді Катерина ІІ відвідала Катеринослав, який уже ніби три роки як розбудовувався (після її указу про перенесення міста з річки Кільчень на правий берег Дніпра, до слободи Половиці), і урочисто поклала перший камінь у фундамент майбутнього кафедрального собору, хоча той акт був тільки символічним, а не дієвим – він не призвів до будівництва ані церкви, ані «третьої столиці».

Неодноразово на сторінках «Листка» пишними словами згадували імператрицю та її колишнього фаворита Григорія Потьомкіна, котрі в нібито «дикой, почти необитаемой стране» збиралися звести «вторые Афины». І хоча самі ж видавці визнавали, що «из широких планов, взлелеянных дальновидными деятелями времен Екатерины, едва ли хоть один осуществился», хоча у «Листку» є чимало відомостей, які заперечують пустельність цього краю до 1787 року (місцеві згадують про навколишні козацькі слободи, «майдани» і місто Новий Кодак) і те, що принаймні до 1810-х років тутешнє населення не сприймало Катеринослав як реальність («Города тогда не было, а была Половица»), за три місяці свого існування «Листкові» вдалося затвердити міф, ніби зусиллями Катерини ІІ та Потьомкіна «в стране безлюдной, в степи пустынной, у Днепра, явился город многолюдный», який «именем своим великим царица нарекла» (з вірша учня, надрукованого у «Листку»).

«Спешите сообщить!»

«Екатеринославский юбилейный листок», хоча й подавав матеріали про запорожців, які жили на цих землях до приїзду Катерини ІІ, в цілому був проімперським і цим не відрізнявся від більшості тогочасних засобів масової інформації в країні. Проте він став першим в імперії виданням, яке було більше за газету. «Хотелось сделать что-нибудь действительно полезное, а не ограничиваться одним, так сказать, официальным торжеством. Средства города были вперед известны и взвешены. С этой стороны помощи не ожидалось. Осталось само городское общество, так или иначе собравшееся праздновать столетие своего города. Надо было дать этому обществу возможность высказаться, объединить свои думы и намерения, наметить цели для будущей широкой деятельности и т. Д., словом, вызвать проявление общественной самодеятельности», — написав Владіміров в останньому числі.

Він намагався розбурхати жителів провінційного міста: «Где вы, екатеринославцы? Откликнитесь! Поспешите сообщить, что найдете достойным сохранить… Взгляните на дело «Листка», как на свое собственное». Закликав їх брати участь у виданні, наприклад, розпитувати «словоохотных и твердых памятью старых людей», записувати спогади й надсилати їх до редакції, стежити за повідомленнями і виправляти фактичні помилки, раптом вони з’являтимуться, опріч цього, він ставив чимало питань, сподіваючись, що знайдуться охочі відшукати відповіді на них. Наприклад: «Не займется ли кто собиранием рассказов… о прежней Половице?», «В начале пятидесятых годов появились, кажется, первые фонари на улицах и находились они не на столбах, как теперь, а на арках… Кто сообщит «Листку» подробности об этом?», «Говорят, во дворе г-жи Пахалович (Рудь) на Колодезной улице до сих пор сохраняются следы бывших когда-то там кузниц. Не может ли кто-то собрать более подробные сведения об этом?» Завдяки цьому за три місяці на сторінках «Листка» з’явилося чимало спогадів про важливі в історії міста події та значних людей, крім того, вийшли друком кілька окремих видань, присвячених 100-річчю Катеринослава.

День міста – справа кожного

Видавці «Листка» вважали, що «юбилей города есть дело всего его населения вообще и каждого жителя в отдельности, а не одной только думы или управы», тому закликали катеринославців до співучасті у підготовці свята. Музичному товариству пропонували «заняться организацией хора – монстра в несколько сот человек, чтобы петь при богослужении 9 мая», комісії з влаштування народних читань – організувати свій захід. «Где вы, люди инициативы? Очередь за вами!

Парад в день 100-летнего юбилея Екатеринослава

Такого случая проявить свою деятельность вы не дождетесь до наступления второго столетия города»; «Начнем с самого малого. Будем готовиться к убранству своих домов днем флагами, а вечером – иллюминацией. Во имя столетия надо сделать что-нибудь, хотя бы самое маленькое, но все-таки что-нибудь да сделать: сшить флаг, склеить фонарь или транспарант, наметить пожертвование для общественной библиотеки книгой или деньгами».

Заклики до ініціативних, свідомих, завзятих громадян і запевнення, що їхня праця буде для міста неоціненною, подіяли на багатьох читачів видання. Були зібрані кошти й книги, які стали основою для створеної за два роки публічної бібліотеки.

Організатори видання сподівалися, що заснування книгозбірні стане не завершенням діяльності громадськості на користь міста, а початком низки добрих справ. І ці надії справдилися: у №11 «Листка» повідомлялося, що нащадки покійного купця Кравцова, аби доброю справою вшанувати його пам’ять, передали благодійному товариству 10 тисяч рублів і дворове місце на будівництво безплатної їдальні для бідних. До цього можна додати «пожертвование г. Рау 3000 р. В пользу бесплатной женской школы, пожертвование пожарной трубы городу от общества Александровского чугунно-плавильного завода… Возникло еще несколько предложений, осуществление которых ожидается в течение ближайших 5-10 лет».

Як писав літератор Микола Баллін, сила «Юбилейного листка» була не в рублях, які він зібрав для бібліотеки, а в тому, що він заразив багатьох місцевим патріотизмом і об’єднав «екатеринославцев общей, дорогой им идеей».

Лише після будівництва залізниці й відкриття у травні 1884 р. мосту через Дніпро Катеринослав почав перетворюватися на промисловий центр