Як 96 років тому у Катеринославі «чекісти» «пасли» націонал-комуністів
10 серпня 1921 року Катеринославська губернська «чрезвичайка» надіслала листа усім своїм повітовим підрозділам з наказом слідкувати за «укапістами», — членами Української комуністичної партії, — ледь не єдиної політичної сили, яку ще терпіли більшовики.
Нагадаємо, що 1921 рік був непростий для червоних, — незважаючи, на розгром українських республіканських формувань, боротьбу з Махном, в області ще точилися бої з селянськими отаманами. Тому червоні намагалися працювати з українськими національними силами, — так у Катеринославі комуністами стала поповнятися «Просвіта».
Крім того, суттєво розгорнули діяльність і зазначені «укапісти», — колишні українські ліві республіканці, що у 1918-му році стали на більшовицьку платформу, а зараз претендували на створення національної комуністичної партії на противагу більшовикам. Поки в Україні ще тривали масштабні рейди Махна від Азовського моря і до Києва, червоні призупинили переслідування політичних конкурентів, однак дуже за ними слідкували.
«При современном экономическом положении и засухе мы должны обратить особое внимание на Украинскую коммунистическую партию, поскольку она официально легализована и называется даже «коммунистической». Мы за одну принадлежность к ней никого не должны преследовать, но в то же время нужно, товарищи, твердо знать, что под ее флагом подчас орудуют самые подлинные шовинисты-самостийники и проч. элементы. Лозунгом УКП о самостоятельной Украинской армии, самостоятельном профессиональном центре и обособленной экономической политике – независимо от Великороссии могут оказаться для нас губительными в настоящий момент. Поэтому необходимо учинить за УКП тщательный надзор, оперируя только лишь фактами и передавая их гласности – Трибуналу, предварительно тщательно разрабатывая следственный матеріал», — повідомляла своїм повітовим підрозділам ГубЧК.
Далі у листі чекісти прирівняли два революційні рухи, що у 1917-1921 році тривали паралельно, але врешті-решт протиріччя між ними вилилися у збройну боротьбу, — Українську повстанську армію Нестора Махна та Директорію під приводом Симона Петлюри.
«С махновщиной тесно связана петлюровщина. Украинский пролетариат чрезвычайно слаб. Городской рабочий и деревенский бедняк слабо развиты в смысле классового самосознания и мало организованны, а кулак силен и держит бедняка в деревне под башмаком. Кроме того, городской пролетаріат Украины состоит не из резервов деревенской бедноты, за большей частью выходцы из Великороссии. Город и деревня вооружены, таким образом, друг против друга на межнациональной почве. Это на пользу кулакам и их наймитам – атаманам, с одной стороны, и петлюровцам, ведущим свое происхождение от позорной Украинской Учредилки – Центральной Рады, с другой стороны. Отсюда Советская власть объявляется властью Российской, «кацапской», «жидовской», а кулацкое повстанчество окрасилось в желто-блакитный украинский национальный цвіт».
За іронією долі, українські національні сили та анархістсько-революційні сили Махно так і не змогли порозумітися, воювали один проти одного. Навіть після поразки від більшовиків, українські анархісти та республіканці так і не змогли порозумітися. І це при тому, що в еміграції гетьманці-монархісти та республіканці періодично намагалися створити об’єднаний потужний український емігрантський рух.
Далі червоні розкривали зв’язок українського повстанського руху у регіоні з урядом Української Народної Республіки у еміграції, — «Повстанчество поддерживает тесную связь с заграничной Украинской Народной Республикой и организует густую сеть повстанкомов строго конспиративного характера по всей Украине. Кулацко-украинская интеллигенция после ликвидации Центральной Рады и ее наследия – Украинской Народной Республики на Украине тесно связана с украинскими эсерами и меньшевиками и усиленно поддерживаемая ими, раскинувшись по селам и деревням, орудует во всю. Наравне с махновщиной, обслуживая кулацко-интеллигентские интересы деревни, раздувая вместе с махновщиной, впитывая в себя уголовно-солдатский элемент и незначительную часть деревенской бедноты, петлюровщина, однако, отличается связями с городской буржуазией, ужасным шовинизмом и самостийностью, хотя и торгует направо и налево, предавая ее сначала немцам, потом гетману, а затем английским, французским юнкерам и даже польским помещикам и капиталистам».
У 1921-му році, після того, як Махно покинув Україну і повстанський рух поступово згас, більшовики проведуть політику «українізації», — вони будуть відкривати україномовні ЗМІ, переведуть діловодство на українську мову, що дозволить їм вичавити з політичного поля «укапістів». Нова економічна політика, що відступала від «воєнного комунізму», суттєво вгамує протестний рух проти червоних на усій території колишньої Росії. Це згодом відкриє дорогу великому терору та Голодомору.
Автор: Максим МІРОШНИЧЕНКО
Газета «Червоний прапор», — одне з найтиражніших видань «укапістів». Згодом цей «бренд» віджали більшовики
