Хто має платити колективу Театру Горького

Голові Дніпропетровської обласної ради

Глібу Пригунову

Голові Українського інституту

Національної пам’яті

Володимиру В’ятровичу

Міністру культури України

Євгену Нищуку

4 листопада 2016 року відбулись громадські слухання щодо перейменування «Дніпропетровського академічного театру російської драми імені Максима Горького».

Попри запевнення директора театру Леоніда Фурсенка, що ці обговорення не мають легітимного характеру (однак всі присутні матимуть змогу висловитись з приводу перейменування театру, всі думки будуть занесені в протокол і протокол буде переданий в Дніпропетровську обласну раду, яка буде приймати рішення щодо перейменування) багато представників театру вкрай негативно висловились про потребу перейменування, а тим паче про такі слухання.

Основною вимогою прибічників «русского мира» на обговоренні було не збереження старої назви театру, а гарантія нової «нейтральної» (як вони це називають) назви, в якій би не згадувались жодні українські діячі культури.

Головною ознакою важливості таких обговорень на виконання закону про декомунізацію став той факт, що дискусія відразу почала торкатись ширшого кола тем, ніж перейменування. Тем, пов’язаних з мовною, культурною і національною ідентичністю громадян України в умовах війни з Росією.

Абсолютно обурливими і не припустимими під час очевидної збройної агресії РФ проти України, стали театральні виступи деяких «захисників культури» з-поміж акторів театру, а саме Людмили Вороніної, яка вірує, що ознакою культурності є належність до «русской культуры», й робить провокативні й абсурдні заяви про «чиєсь» бажання, на її думку, помститися колективу перейменуванням театру; Олени Володіної, яка вигукувала молодому україномовному доповідачу «идите учитесь в школе», «уходи».

Також з уст деяких акторів в бік представників громади, що прийшли висловити свою думку, лунали фрази на кшталт: «говорите на нашем русском языке», «мы не понимаем вашу украинскую мову», «вы малокультурные и малообразованые люди».

Коли ж один з акторів театру, Яків Ткаченко, намагався поставити запитання українською мовою – чи дізнавався хтось у працівників театру про їх думку? – йому почали ставити вимоги перейти на російську і «не задавать глупых вопросов».

Очевидно, що ці вигукувачи і є найбільшими ворогами культури. Одним із доказів є нещодавній інцидент з акторкою також проросійського театру опери та балету Фондуроко. Їх зверхність над власним народом огидна, небезпечна і неприпустима. Що ж це за культурні діячі України, що не хочуть, щоб в Україні славили українських митців?!

Чи дозволили б собі такі висловлювання ці актори, якщо б в залі знаходилось багато національно свідомих українців? Адже центр русифікації дніпровців, яким фактично сьогодні є театр ім.Горького, мешканці нашої області, що бажають споживати й розвивати власну українську культуру, відвідувати не мають можливості.

В країні, де державною мовою є українська, де більшість населення прямо чи опосередковано постраждала від захисників «русскоязычного населения», яка на протязі століть страждала від знищення носіїв української культури – й досі пропагують, через заяви на кшталт «пусть будет нейтральное», відмовитися від героїчного минулого України, від національної пам’яті, від прагнення багатьох поколінь українців самоідентифікуватись та збудувати справжню сильну незалежну Україну, яка із об’єкта перетвориться в суб’єкт геополітики.

Присвоєння театру імені знакової постаті української історії, який потрапивши в лещата репресивної комуністичної системи, залишився вірним своєму народові, видатного українського актора, піаніста, режисера, блискучого педагога, літератора, мистецтвознавця та філософа театру і мистецтва Леся Курбаса для колективу театру є «крайней мерой»!

Один з акторів заявив, що Лесь Курбас, хоч і добрий театрал, але «не наш». Коли у відповідь пролунало ім’я Валер’яна Підмогильного, то деякі актори навіть не знали, хто це такий.

Також директор театру наголосив, що керівник обласної Єпархії КП особисто просив для групи дітей, яку вони приведуть у театр, вистави робити російською мовою, тому що вони не розуміють українську, однак Дмитро Поворотний, виявився вкрай здивований такою інформацією і зазначив, що має великі сумніви щодо оприлюднених директором фактів (можливо, йшлося про декількох дітей, але аж ніяк не про всіх).

Загальновідомо, що «риба гниє з голови», й саме театр ім.Горького є яскравою ілюстрацією цього прислів’я, бо саме його художній керівник Жан Мельников є головним надихателем зверхності російської культури над українською.

На сайті театру про його нагороди є єдиний запис: «26 октября 2007 года Владимир Путин подписал Указ «О награждении орденом Дружбы работников Днепропетровского театра русской драмы имени М.Горького». За большой вклад в укрепление российско-украинских культурных связей был награжден и художественный руководитель театра Жан Мельников». Тобто для української культури цей «метр» не зробив нічого і таким чином не заслуговує на займану їм посаду.

Ось один із відгуків про діяльність театру театрального критика Валентини Заболотної після проведення фестиваля-конкурсу «Січеславна-2013»: «…Но больше всего вопросов вызывал спектакль Днепропетровского русского театра им. М. Горького «Последние». Как известно, в центре сюжета этой прекрасной пьесы нашего буревестника – моральное чудовище – жандарм Иван Коломийцев, развратник, игрок, трус, надменный и жестокий карьерист, который тянет деньги из умирающего брата, презирает жену и младших детей-гимназистов. Но режиссер В. Саранчук вместе с талантливым актером Дудкой из всех сил пытаются вызывать к Коломийцеву сочувствие и жалость. Он, видите ли, одинок в семье, его никто не понимает, он вынужден просить денег, он всеми брошен, бедолага. Давайте тогда пожалеем убийц, моральных чудовищ, негодяев всех мастей. Странная позиция театра, от природы носителя добра и правды. Не говорю уже о претенциозном оформлении спектакля, аляповатом, в примитивном вкусе, с какой-то световой конструкцией дискотечного типа наверху. Это грубо позолоченное чудо и странного цвета и кроя костюмы делала зав. декорационным цехом театра Елена Бабай. Свои люди. Экономия».

Наслідки українофобної політики керівництва театру вкрай жахливі:

— більша частина колективу – на проросійських позиціях, всупереч їхнім запевненням про любов до України. Яскравим доказом тому є репертуар театру, що не містить жодної україномовної вистави, а з українських авторів іде єдина вистава «Лісова пісня» російською мовою!!!

— офіційний сайт театру – виключно російською мовою;

— актори не знають й не бажають грати українських класиків.

Очільники Дніпропетровської області, як гаранти виконання Конституції України повинні чітко визначатись – або колектив театру існує для реалізації культурних потреб етнічної меншини росіян Дніпропетровської області, – і тоді потрібно запропонувати їм створити і фінансувати російські заклади культури коштом російської діаспори в Україні, а не з бюджету області, – або він працює на благо України як дійсний культурний центр відродження України, і мусить називатись відповідним чином та плекати в майбутній поколіннях любов до своєї, а не чужої Батьківщини й стояти на захисті української мови і культури.

Задля закарбування в пам’яті мешканців Дніпропетровської області та виховання дітей та молоді в дусі героїчного минулого української нації:

— ПРОПОНУЄМО ПРИСВОЇТИ ТЕАТРУ ім.Горького назву«ДНІПРОВСЬКИЙ ТЕАТР ДРАМИ ТА КОМЕДІЇ ім. ЛЕСЯ КУРБАСА».

Саме ім’я Леся Курбаса повинно стати запорукою відродження академічного українського театру, адже він все життя вів боротьбу з поширенням тенденцій спрощенства та вульгаризації мистецтва.

Недарма відомий своїм егоцентризмом і самозакоханістю Всеволод Мейєрхольд, який в режисурі не визнавав авторитетів, назвав Курбаса «найкращим режисером Радянського Союзу», визнавши його, таким чином, кращим від самого Мейєрхольда.

Слова Л.Курбаса «комунізм несумісний з природою людини як вогонь з водою» – є ще одним приводом обрати саме його ім’я для театру, що перейменовується за законом про засудження комуністичної ідеології.

У разі бездіяльності ми будемо вимушені для захисту української мови і від подібного театрального колаборціонізму проводити акції протесту.

Національно-Визвольний Рух

«Правий Сектор – Дніпровщина»

PS. Репертуар театру:

* «Секрет вечной молодости», Автор – Карел Чапек, мова російська

* «Веер леди Уиндермир», Автор – Оскар Уайльд, мова російська

* «Лист ожиданий», Автор – Александр Мардань, мова російська

* «Свадебный марш», Автор – Валентин Азерников, мова російська

* «Мир дому твоему», Автор – Шолом-Алейхем, мова російська … * «Продайте мужа, или Последняя попытка», Автор – МИХАИЛ ЗАДОРНОВ (після того як російські найманці у 2014 році збили Боїнг, Задорнов назвав це провокацією та призвав Росію «накрыть Украину ракетным огнем», та публічно заявив про підтримку приєднання Криму до РФ, називав людей, що збиралися у центрі Києва «еврохохлами»), мова російська.

Фото анонсу – з сайту 5ballov.com.ru

Ошибка в тексте? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции.